Левицький Євген Йосипович
Євге́н Йо́сипович Леви́цький (17 січня 1870, с. Качанівка — 21 листопада 1925, м. Відень) — український громадсько-політичний діяч, публіцист.
| д-р Левицький Євген Йосипович | |
|---|---|
 | |
| Посол до Австрійського парламенту | |
| 17.06.1907 — 30.03.1911 | |
| Посол до Австрійського парламенту | |
| 17.07.1911 — 12.11.1918 | |
| Народився | 17 січня 1870 с. Качанівка, Скалатський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер | 21 листопада 1925 (55 років) м. Відень, Австрійська республіка |
| Виборчий округ | 59 |
| Відомий як | громадський діяч, публіцист |
| Громадянство | .svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР →  |
| Національність | українець |
| Alma mater | Віденський університет |
| Політична партія | Русько-українська радикальна партія, Українська Національно-Демократична Партія |
| Професія | адвокат |
| Звання | доктор права (1896)[1] |
| Релігія | греко-католик |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Євген Левицький народився в селі Качанівка[2] [a] (Королівство Галичини та Володимирії, нині Тернопільського району Тернопільської області).
Навчався в гімназії в м. Тернополі (зокрема, в 1887 році закінчив VIIa клас,[3] у 1888 році отримав свідоцтво з відзнакою про складання матури, як і його однокласник Станіслав Дністрянський[4]), на правничих факультетах Львівського (закінчив цей виш[джерело?]) та Віденського університетів (1892—1894[1], тут захистив дисертацію, здобув ступінь доктора права).[2] В 1895 р. — юрист-інтерн у Віденському крайовому суді; в 1896—1902 рр. — адвокат-стажист у Станіславі та Львові.[1]
У жовтні 1890 року Левицький разом з Іваном Франком, Михайлом Павликом, В'ячеславом Будзиновським, Кирилом Трильовським став ініціатором створення першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). Був одним з лідерів студентського руху. 1892 року обирався головою II-го Всеслов'янського студентського конгресу у Відні.
Належав до правого крила РУРП (Володимир Охримович, В'ячеслав Будзиновський, Іван Франко), яке в грудні 1899 року заснувало Українську Національно-Демократичну Партію (УНДП), член вищого органу партії — Народного Комітету. Був співавтором програм обох партій, співпрацював в офіційному партійному органі УНДП — газеті «Народ», засновник і редактор тижневика «Будучність» (1899), редактор «Свободи» (1901), «Діла» (1903).
В 1907 і 1911 роках обраний депутатом австрійського райхсрату від двомандатного 59 виборчого округу (Обертин—Тлумач—Золотий Потік—Станіслав—Галич—Тисмениця—Богородчани). В парламенті входив у Руський клуб з 1907 р.; з 1911 р. — Український клуб (заступник голови до травня 1916 р.); з 8 листопада 1916 р. — Українське парламентське представництво[1]
Під час Першої світової війни 1914—1918 років Левицький за дорученням Союзу Визволення України вів організаційну і просвітницьку роботу серед полонених українців у німецьких таборах.
У 1918—1919 роках Левицький — делегат Української Національної Ради ЗУНР як парламентський посол. В 1919—1923 роках — посол ЗУНР у Берліні та Празі.
Згодом (з березня 1923 р.) займався адвокатською практикою у Відні, де і помер 21 листопада 1925.
Доробок
ред.Автор багатьох статей, зокрема, про Олександра Барвінського,[5] на політичні та культурологічні теми в українських та німецьких періодичних виданнях.
Твори
ред.- Die Verdrängung Rußlands vom Schwarzen Meer // Berliner Tageblatt, 1.10. 1914.
- Die Ukraine der Lebensnerv Russlands // Der deutsche Krieg. Heft 33. Stuttgart-Berlin: Deutsche Verlags-Anstalt, 1915.
- Bukowina. Berlin, 1915.
- Ukraine, Ukrainer und die Interessen Deutschlands: Rede gehalten am 7. Mai 1915 im grossen Wagner-Saale zu München. Berlin: K. Curtius, 1915.
- Die Ukraine und der Krieg // Frankfurter Zeitung, 26.5.1915.
- Galizien: informativer Ueberblick über nationale, wirtschaftliche, soziale und kulturelle Zustände des Landes. Wien: Verlag des Bundes zur Befreiung der Ukraina, 1916.
- Die Ukraine // Kennen Sie Russland? Berlin: Puttkammer und Mühlbrecht, 1916. S. 142—155.
- Die Juden im ukrainischen Gebiet // Süddeutsche Monatshefte, Februar 1916.
- Ukrainische Legionäre // Osteuropäische Zukunft, № 2 (1916). S. 29—30.
- Weltwirtschaftspolitik der Zentralmächte und der Krieg // Osteuropäische Zukunft, № 6 (1916). S. 87—90.
- Bukowina, ein hartumstrittenes Land // 67. Liebesgabe zur Zeitung d. 10. Armee. Nr. 89 (14.06.1916).
- Osteuropäische Probleme und der Krieg: zwei Aufsätze. Berlin: Druck von Brückmann, 1916.
- Grosspolnische Träume und die Wahrheit über die polnische Frage. Berlin: Druck von Brückmann, 1916.
- Die wiedererwachte Ukraine // Die Ukraine. Kriegspolitische Einzelschriften. Heft 12. Berlin: Schwetschke & Sohn, 1916. S. 76—93.
- Der östliche Kriegsschauplatz und die osteuropäische Völkerschaften // Osteuropäische Zukunft, 1916, № 9. S. 133—136; № 11. S. 171—174; № 14. S. 213—216.
- Die Ukrainer auf dem Schlachtfelde // Osteuropäische Zukunft, № 20 (1916). S. 305—308.
- Листи з Німеччини. Відень: накладом Союзу Визволення України, 1916.
- La guerre polono-ukrainienne en Galicie et l'avenir de la République ukrainienne de l'Ouest. Berne: R. Suter, 1919.
- Getreidehandel und Elevatorenmangel in der Ukraine // Die Ukraine. H. 2 (1919). S. 46—48.
- Die ukrainische Presse // Die Ukraine. Heft 4 (1919). S. 99—100.
- Geschichte und Statistik Cholmlands // Die Ukraine. Heft 6 (1919). S. 135—141.
- Die Gerechtigkeit der Entente // Ibid. S. 153—154.
Зауваги
ред.- ↑ у давніших джерелах с. Сидорів → Гаврильцьо І., Ханас В. Левицький Євген Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 329. — ISBN 966-528-199-2.
Примітки
ред.- ↑ а б в г Franz Adlgasser. Kurzbiografie Lewickyj (Levyc‘kyj), Evhen (Jevhen) Dr. iur. [Архівовано 15 січня 2021 у Wayback Machine.] на сайті Parlament Österreich Republik. Parlamentarier 1848—1918.(нім.)
- ↑ а б Гуцал П. З. Левицький Євген Йосипович [Архівовано 17 березня 2017 у Wayback Machine.]… — С. 87.
- ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1887 [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — Tarnopol : drukarnia J. Pawłowskiego, 1887. — S. 96. (пол.)
- ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1888 [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — Tarnopol : drukarnia J. Pawłowskiego, 1888. — S. 102. (пол.)
- ↑ Гаврильцьо І., Ханас В. Левицький Євген Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 329. — ISBN 966-528-199-2.
Джерела та література
ред.- Веденєєв Д. Левицький Євген Йосипович [Архівовано 3 лютого 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Гуцал П. З. Левицький Євген Йосипович [Архівовано 17 березня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 87. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 397.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1267.
Література
ред.- В. І. Головченко. Левицький Євген // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Посилання
ред.- Левицький Євген [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 815. — 1000 екз.