Перейти до вмісту

Иван Мондок

Матеріал з Вікіпедія
Иван Мондок
чеш. Ivan Mondok
Увидьте фото
Чинность посланець парламента Чехословакии; комунистичный дѣятель
Горожанство Чеськословеньско
Уроджѣня мая 21., 1893(1893-05-21)
Руськый Грабовець, Мадярске кральовство
Упокоеня децембра 8., 1937 (44 р.)
Ленинградска область, лагпункт ГУЛАГ, СССР
Причина смерти розстрѣляный
в арештѣ
Партія
GKG:/g/121xcnwq, /g/11f53qszg1;


Ту можуть быти податкы з Wikidata,
не контролованы авторами статѣ

Иван Мондок, чеш. Ivan Mondok; *25. май 1893, Руськый Грабовець, Мадярске кральовство – †8. децембер 1937, Ленинградска область, лагпункт ГУЛАГ, СССР — учитель, новинарь, политичный дѣятель Подкарпатской Руси.[1][2][3]

В мадярской добѣ

[едітовати | едітовати жрідло]

Походив з родины сельского учителя. По зачаточной школѣ в родном селѣ выштудовав горожанку и учительску семинарию в Ужгородѣ. В роках 1913–1915 учительовав в Убли и служив там тыж урядником на нотарском урядѣ.[1][2] В децембрѣ 1915 быв мобилизованый до мадярского войска, в року 1916 трафив до российского заятя, де як военный заятець працовав на астраханьской лодярни. Октоброва револуция в конци року 1917 означала выслободжѣня зо заятя, и одтогды став ся револучным бойовником, вступивши до болшевицкой партии и Червеной армады. Быв посланый до Москвы учити ся на комунистичного пропагандисту (1918), пак до Будапешту, де став ся членом комунистичной партии, котру створив Бейла Кун. Од апрѣля 1919 — политичный комисарь Русинской дивизии на Подкарпатю, пак выдавав в Будапештѣ украинску новинку «Руська Правда» — орган народного комисариату Руськой Крайны. По падѣ Мадярской Совѣтской Републикы скрыв ся до Вѣдня, де пошов и Бейла Кун въедно зоз републиковыма комисарями.[4]

В чехословацкой добѣ

[едітовати | едітовати жрідло]

Во Вѣдню Иван Мондок барз бѣдовав, и начим Чехословакия выголосила амнестию пролетарскым револуционарям, в марцу 1920, вернув ся до Ужгороду.[2]

Ту став ся едным зоз лидерох новоствореной Меджинародной социалистичной партии Подкарпатской Руси, основав и редаговав ей орган, новинку Правда, пак Календар “Карпатської Правди”. По створѣню крайовой организации Комунистичной партии Чехословакии (КПЧ) быв на ей ведучых постах, а в роках 1923 – 1929 быв членом ЦК КПЧ. В роках 1924 – 1929 быв посланцьом чехословацкого парламенту од КПЧ. Быв делегатом IХ. зъѣзду КП(б)У (децембер 1925), 6. Конгресу Коминтерны ай членом Меджинародной контролной комисии екзекутивы Коминтерны.[5]

Часты путованя до СССР были барз немило позорованы од чехословацкой безпекы, и Мондок быв веце разы арештованый з подозрѣньом о политичну агитацию на хосен комунистичного загранича. В року 1930, як ся минула его посланецка имунита перед грозячым му довгорочным арештом, на розказ ЦК КПЧ емигровав до СССР.[1]

На емиграции в СССР

[едітовати | едітовати жрідло]

Од року 1930 — ашпирант Инштитуту червеной професуры в Харьковѣ. 3. новембра 1933 заарештованый за вину належности ку контрареволучной организации (УВО — укр. українська військова організація) ай шпионажи на хосен чехословацкой розвѣдкы. Засудженый на пять рокы лагрох. По четырьох роках, 25. новембра 1937 «судова тройця» НКВД в Ленинградской области засудила го на смерть. И неодовго быв розстрѣляный.[1][5][4]

В року 1957 регабилитованый.[4]

Улога в украинизации Подкарпатской Руси

[едітовати | едітовати жрідло]

Мондок быв украинофил и симпатизант СССР.[5] Якраз такых людей комунистичным вожаям СССР требало найти про украинизацию Подкарпатской Руси, одколи было рѣшено, же прилеглы територии Польщи, Чехословакии и Румынии суть заселены Украинцями и мають быти «возъеднаны» зоз совѣтсков Украинов.

Ещи в мадярской добѣ Мондок быв выученый в Москвѣ и по вернутю дому выдавав комунистичну новинку «Руська Правда» (перве число 12. апрѣля 1919, Будапешт). Але тота новинка была писана русчинов зоз читавов примѣшков подкарпатской бесѣды. Уже в конци року 1920 дакотры з коминтерновскых емисарьох жадали од него, обы перейшов на чисту литературну украинчину. Мондок быв на то в принципѣ готовый, але тот язык он не знав. Такых людей, што го знали, не было вельо ани в самом Харьковѣ, тогдышном головном мѣстѣ Украины.[6]

5. Конгрес Интернационалы (17. юн.– 8. юл 1924) дав директиву комунистичным партиям Польщи, Чехословакии и Румынии голосити гасло «возъеднаня» Галича, Подкарпатской Руси и Буковины з Украинов,[7] а Мондок быв тогды уже член ЦК КПЧ, циже быв то про него прямый розказ. На Украинѣ процесом украинизации рядив народный комисарь Микола Скрипник, котрый шефовав ай над выконавателями в спомянутых регионах.[8]

Мондок покликав на редакторску роботу галичанку Феодосию («Додю») Керечинску, котра через свою нелегалну чинность в комунистичной партии мусѣла была ся скрыти од полиции раз до Варшавы, пак до Прагы, а наконець до Ужгороду. Додя знала украинчину, але неодовго ся нев, яко чужоземков, заинтересовала ай тутешна полиция. Но и тото ся вырѣшило, коли ся Мондок з нев оженив, а так зыскала легалный статус. В року 1928 ходив до Москвы на 6. Конгрес Коминтерны, а путьом в Харьковѣ ся дознав неприемну новину, же украинизация на Украинѣ ся мать закончити. Далша грызота пришла в року 1929, коли зостав невыбраный не лем за секретаря, але ани за члена крайкома партии, а ку тому знятый з поста редактора Карпатской Правды. Полиция го в марцу засадила на три мѣсяцѣ до арешту, а як выйшов, дознав ся, же як ся му мине посланецка имунита, грозить му арешт на 5–10 рокы. Мусѣв утѣкнути до Харькова, куды неодовго за ним пришла и Додя. Од року 1933, коли трафив до ГУЛАГу, до осени 1937 писав ей писма. Пак перестав, а она достала официалный ознам, же засудженый на далшы 10 рокы без права перепискы, а наступно, же умер 8. децембра 1941. Насправдѣ ниякы новы «грѣхы» у Мондока не выявили. Напротив, агентурна записка з дня 17. марца 1936 писала, же его историчнов заслугов было пробуджѣня народностной свѣдомости обывательства Закарпатской Украины, бой за украинску културу, за перетворѣня Русинох на Украинцьох.[6]

Жерела и одказы

[едітовати | едітовати жрідло]
  • Paul Robert Magocsi. Mondok, Ivan. in Paul Robert Magocsi, Ivan Pop. //Encyclopedia of Rusyn History and Culture (Revised and expanded ed.). Toronto Buffalo London: University of Toronto Press, 2005. p. 332. doi:10.3138/9781442674431. ISBN 0-8020-3566-3. англ.
  • О. Д. Довганич (2004). Його розстріл тримали в таємниці. Реабілітовані історією. Закарпатська область. Книга друга. Ужгород: ВАТ «Видавництво Закарпаття», 2004. Стор. 485–490, 590. ISBN 966-7703-88-6. http://www.reabit.org.ua/books/zk/. [перевірено 2023-06-24].Стор. 485–490, 590&rft.place=Ужгород&rft.pub=ВАТ «Видавництво Закарпаття», 2004&rft.isbn=966-7703-88-6&rft_id=http://www.reabit.org.ua/books/zk/&rfr_id=info:sid/en.wikipedia.org:Иван_Мондок"> укр.
  • О. Д. Довганич (2019). Мондок Іван Ілліч. // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]. Том 21. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019.. https://esu.com.ua/article-69165. [перевірено 2023-06-24]. укр.
  • Кульчицький С. В.. ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, Третій Інтернаціонал, Комінтерн. // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс] / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Т. 3 Е-Й. Київ: "Наукова думка", 2005. http://www.history.org.ua/?termin=Internacional_III. [перевірено 29.06.2023].Т. 3 Е-Й&rft.place=Київ&rft.pub="Наукова думка", 2005&rft_id=http://www.history.org.ua/?termin=Internacional_III&rfr_id=info:sid/en.wikipedia.org:Иван_Мондок"> укр.
  • Солдатенко В. Ф.. СКРИПНИК Микола Олексійович. // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс] / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Т. 9 Прил-С. Київ: "Наукова думка", 2012. http://www.history.org.ua/?termin=Skrypnyk_M. [перевірено 29.06.2023].Т. 9 Прил-С&rft.place=Київ&rft.pub="Наукова думка", 2012&rft_id=http://www.history.org.ua/?termin=Skrypnyk_M&rfr_id=info:sid/en.wikipedia.org:Иван_Мондок"> укр.
  • Токар М. Ю.. Мондок Іван. // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс] / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Т. 7 Мі-О. Київ: "Наукова думка", 2010. http://www.history.org.ua/?termin=Mondok_I. [перевірено 24.06.2023].Т. 7 Мі-О&rft.place=Київ&rft.pub="Наукова думка", 2010&rft_id=http://www.history.org.ua/?termin=Mondok_I&rfr_id=info:sid/en.wikipedia.org:Иван_Мондок"> укр.
  • Сергій Федака (04.05.2018). Історія одного закарпатського кохання. ГОЛОС КАРПАТ. https://goloskarpat.info/analytics/5aebfe186daef/. [перевірено 24.06.2023]. укр.

Референции

[едітовати | едітовати жрідло]
  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 Paul Robert Magocsi
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 О. Д. Довганич (2004)
  3. ↑ Открытый список: Мондок Иван Ильич (1893). https://ru.openlist.wiki/Мондок_Иван_Ильич_(1893). [перевірено 29.06.2023]. русс.
  4. ↑ 4,0 4,1 4,2 О. Д. Довганич (2019)
  5. ↑ 5,0 5,1 5,2 Токар М. Ю.
  6. ↑ 6,0 6,1 Сергій Федака
  7. ↑ Кульчицький С. В.
  8. ↑ Солдатенко В. Ф.
Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Иван_Мондок&oldid=144403"