Work Text:
Сьогодні у Лани немає сцен в образі Злої Королеви, чому Джош невимовно радий. Зараз Лана стоїть біля свого трейлера і, злодійкувато озираючись на всі боки, струшує попіл уже з другої сигарети. Джош читав сценарій серії, деякі сцени з якої група хоче відзняти сьогодні, а тому знає, що Лана нервує. Загалом, як би там не здавалося збоку, вона нервує завжди, бо хоче, щоб усе вийшло якнайкраще.
Ніби в неї може бути інакше.
Джош коротко гмикає, рвучко зсуває окуляри з голови на ніс і, засунувши руки в кишені джинсів, швидко крокує в бік Лани. Та, зачувши кроки занадто пізно, — розгубилася, чи що? — помітно смикається і ледве встигає сховати руку з цигаркою за спину.
— Тьху, Джоше, як ти мене налякав! Я вже вирішила, що це Бекс... Вона б мені цього не пробачила.
Лана трохи винувато всміхається і, вже не ховаючись, знову обхоплює губами фільтр тонкої сигарети. Дим, до речі, як би це не було абсурдно, пахне яблуками, і Джош повертає Лані щиру усмішку, розуміючи, що вона вже злегка зріднилася зі своєю Реджиною. Принаймні, в деяких уподобаннях.
— А ти хіба не кинула?
Лана байдуже знизує плечима, і Джош у цей момент дуже шкодує, що не бачить її очей, захованих, як і в нього самого, за темним склом сонцезахисних окулярів. Йому подобається їхній глибокий колір, а ще, коли Лана сміється, ледь закинувши голову, в них починають стрибати справжнісінькі бісики. І це здається Джошу занадто, занадто милим, щоб бути реальністю.
У принципі, вся Паррія часом схожа на нереальну жінку. Але цій планеті до біса пощастило з її існуванням.
— Кинула. І навіть хвалилася у твіттері. Але зараз... — Лана розводить руками й акуратно збиває попіл вказівним пальцем ще раз. — Мені це потрібно, правда.
Джош намагається виглядати якомога більш співчутливим, але навіть не уявляє, чим може допомогти. Зараз Лана перебуває в якійсь прострації: наполовину вона в образі, стоїть, випрямивши спину, як справдешній мер, вочевидь не відчуваючи жодного дискомфорту через туфлі на високих підборах, вмінню ходити на яких завжди заздрить його Джин, але в її голосі чути таку приреченість, що в грудях саме собою починає щеміти й скиглити, мовляв, поглянь, яка вона справжня і... нещасна.
Джош знає: якщо Лана зніме окуляри, то він побачить у куточках її очей тоненьку павутинку ледь помітних зморшок. Міміка Паррії доводить фанатів до справжнього екстазу, але останнім часом Лані стає все складніше вибудовувати множинні маски для свого персонажа. Вона не те, щоб видихалася, просто щиро потребує перерви. Але жодних поблажок провідній актрисі на знімальному майданчику не роблять, навіть з огляду на те, що тепер їй доводиться поєднувати, фактично, дві ролі одразу.
Але Лана не скаржиться. Ніколи, боже упаси.
Джош прочищає горло, бо слова, здається, відмовляються протискуватися крізь те саме незрозуміле щемливе, що накопичилося десь під ложечкою, і кидає тихе:
— Я розумію.
Лана знову дарує йому кривувату усмішку, ледь помітно щулиться — сьогодні погода розщедрилася на прохолоду більше, ніж зазвичай, — і робить ще одну затяжку.
Сизуваті напівпрозорі хмарки, які вона випускає зі свого чітко окресленого рота, тануть практично миттєво, і Джош навіть не встигає розлютитися на них за те, що вони легкою пеленою приховують від нього Лану. Він ковзає поглядом по її голих передпліччях і помічає, що в неї з'явилася «гусяча шкіра».
Немов підкоряючись якомусь невідомому інстинкту (а на початку б зйомок він не забарився б пожартувати щодо нового прокляття, приміром, чарівності, від Злої Королеви), Джош стягує з себе шкірянку, залишаючись у самій футболці, і, не чекаючи згоди чи відмови, накидає її на худі плечі Лани.
А вона, якщо й здивована, то навіть виду не показує. Лише щільніше кутається в куртку, заздалегідь акуратно загасивши недопалок об двері трейлера та викинувши його подалі вбік, і знову усміхається.
Тільки вже не так змучено, як раніше.
Джош відчуває, що йому потрібно зараз щось сказати, аби лишень перервати цю тривалу паузу, але не може придумати нічого виразного. Він стоїть до Лани недозволено близько, так, що навіть може розчути тонкі нотки шампуню, яким вона користувалася рано вранці. Або, може, вчора ввечері.
Кориця і шоколад.
Куточки губ тягнуться догори, коли Джош згадує, що Моррісон терпіти не може какао з корицею і постійно обурюється, що її Емма від нього в захваті. І чомусь зараз Джошу здається, що, можливо, з Лани вийшла б непогана Рятівниця. Хоча вона й ідеальна Зла Королева.
— Не знаю, про що ти замислився, — голос у Лани трохи хрипить, — але досить роздивлятися мене так, ніби я рідкісний експонат на виставці. Я... я впораюся, ти ж знаєш.
Джош ледь помітно видихає:
— Звичайно, знаю, Мадам Мер. Хто, якщо не ви?
Лана, схоже, відчувши зникнення напруги, зовсім по-дівочому пирхає зі сміху і, притримуючи лацкани куртки однією рукою, тильною стороною долоні іншою легенько вдаряє Джоша по животу.
— Викаблучник…
Джош, навмисне повторюючи її нещодавній жест, розводить руками в боки і широко всміхається. Але більше стояти біля трейлера Паррії він не може собі дозволити, йому потрібно знайти привід звалити звідси і якнайшвидше, бо хоч Джиніфер і вірить, що йому ніхто не потрібен, окрім неї, але часом буває ще тією ревнивицею. Особливо, коли подовгу бачить його поруч із Ланою.
З такою привабливою Ланою, яка завжди привертає до себе увагу.
Можливо, якби Джош не був таким совісним, то у ревнощів Джин і було б якесь підґрунтя. Але він звик бути вірним своєму слову і вибору. А вибір він зробив ще три роки тому. Та й Лана, нібито теж.
Вона, до речі, перша рушає з місця, але куртку повертати і не думає. Здається, Лана чудово знає, що Джош піде за нею, тому й не кличе, мовчить. Попри воістину жахливі підбори вона досить бадьоро крокує у напрямку до тієї ділянки знімального майданчика, де зараз їй доведеться відіграти одну з найважчих сцен із Дженніфер і Джаредом. Прощання та запевнення в тому, що її Реджина чинить як ніколи правильно... Шанувальники серіалу, напевно, захлинуться в риданнях, коли бачитимуть ці страждання на екрані. Та Джош і сам, мабуть, ледь не пустить сльозу, коли випадково, переглядаючи знятий матеріал, натрапить на цю сцену.
Але поки ще не готовий жоден дубль. І Лана теж.
Раптово він згадує важливу річ і, витягнувши із задньої кишені джинсів пачку жувальної гумки, за дві секунди наганяє Лану.
— На, візьми. А то спалишся, як старшокласниця.
У будь-який інший момент, Джош знає, Лана б нездоволено пирхнула через власну неуважність, але зараз вона абсолютно покірно витягує з пакування пластинку з нудотним запахом фруктів, швидко розгортає її, і біленька смужка одразу ж ховається за двома рядами білосніжних зубів. Гострих, можна навіть не сумніватися, і небезпечних.
Але тільки не для нього.
Намагаючись підбадьорити, Джош починає нести всяку нісенітницю про те, як сьогодні змінилася погода, про новий светр Гілмора із котопсом, що більше б підійшов хлопчику років дванадцяти, про те, як Джин вчора неакуратно оступилася на сходах і злегка розтягла голеностоп... Усе, що завгодно, аби захистити Лану від поганих думок про те, ніби вона може не впоратися під час зйомок.
Коли навколо стає багатолюдніше, а зовсім поруч, рукою подати, починають виднітися об'єктиви камер і заклопотані люди то з хлопавками, то з софітами, то з десятками аркушів сценарію, Джош починає говорити тихіше, але все ще не знаходить сил відійти від Лани. Вона, звісно, вже начепила фірмову усмішку, яку дарує кожному, хто привітно киває їй або махає рукою, але Джош відчуває, що їй все одно не по собі.
Футів за триста, за спеціальною огорожею, видніється кілька худорлявих фігурок у яскравих светрах і з різноманітною технікою — фотоапаратами та звичайними телефонами. Джош розуміє, що режисер таки допустив деяких особливо затятих прихильників «підглянути» за знімальним процесом, але й гадки не має, як це відіб'ється на Лані. Він злегка повертає голову в її бік, а вона, зробивши кілька глибоких вдихів, починає стягувати з себе його куртку.
Перш ніж вона зараз вручить йому річ назад, він має встигнути.
— Ти впораєшся, знай це, — шепіт виходить надто гарячим, надто уривчастим і надто... особистим, напевно. Але Лана, вже піднявши підборіддя і, мабуть, намагаючись налаштуватися на роль, коротко киває:
— Звісно, знаю. Я ж Мадам Мер.
Джош починає розпливатися в щасливій усмішці і вже готовий втекти подалі зі знімального майданчика, щоб не отримати прочухана від режисера за те, що валандається тут у позаробочий час, як Лана, вочевидь, помітивши якийсь рух у купці фанатів, підкидає догори обидві руки. В одній — затиснута його шкірянка, а іншою вона радісно махає. Явно в камеру.
Ну коли вже стоїш бовдуром, Джоше, то хоча б вичави з себе усмішку. Ти ж щойно хотів. Радій. А Лана виглядає наче щасливе дівчисько і, зловивши на собі кілька спалахів фотокамери, нарешті штовхає Джоша в бік ліктем і повертає йому куртку.
— Дякую, Джоше. Ти справжній друг.
Джош киває і не сміє перестати усміхатися.
Лана смілива і талановита жінка. Вона з усім впорається, і, тим більше, з черговою емоційно важкою сценою. І не таке проходили.
А він впорається з тим, що вона досі є в його житті і нікуди не збирається зникати.
Його куртка пахне шоколадом, корицею і — зовсім трохи — сигаретно-яблучним димом.