Work Text:
Мабуть вона була несповна розуму, якщо захотіла затриматися трохи довше в домі Кейтлін. По суті все, що було в Пілтовері для Вайолет було чужим: обличчя людей, великі будівлі і мальовничі краєвиди. Вона тут зайва. І більше того, це відчувається одразу, коли натрапляє комусь на очі, окрім поодиноких випадків.
Дівчина засмучена, але не може проговорити свій біль, з врахуванням, що в цьому заклятому місці знайдеться лиш одна душа, що її зрозуміє. Здається, що це не в стилі Вай когось підтримати чи розрадити, тому що вона по собі знає, що рани на серці невиліковні. І звичайно її спроба втішити Кейтлін була невдалою. Чи принаймні такою здавалась.
Кіраман знайшла її у довгому коридорному вузлові, принишклу біля вікна. Вай обережно поглянула на свою подругу.
Чи достатньо було сказати, що вони були із різних світів? Вай виросла у підземному місті, де постійно тиняються якісь шахраї чи вбивці, п’яниці та волоцюги, а Кейтлін походить від шляхетної і благородної сім’ї, живе в розкішному маєтку і має перспективну роботу з кар’єрним зростом. Смішно та й годі уявити їх разом, відкритими для спілкування одне з одним, не кажучи про щось більше.
Вай ненавидить миротворців. Тільки від одного їх виду її верне: зарозумілі, пихаті, марнославні виродки, які не втратять можливості позловживати своїм становищем і показати свою владність. Але як виняток, Вай не може ненавидіти Кейтлін, несподівано для себе відкриваючи, що ця відразлива їй форма насправді дуже пасує її подрузі. Кіраман виглядає вишукано і стильно. І якось ніжно.
Звичайно Вай рідко стримувалась, щоб не поглузувати із Кейтлін, але це було радше проявом чогось щирого, аніж штучного. В певні моменти здавалось, що вона була готова перейти до відвертого флірту, але її серце щоразу завмирало.
Прямо як зараз, коли Кейтлін підійшла до неї. Схоже, сильно квапилась, щоб відшукати її.
В секунди розгубленості, коли Кіраман збиралась з німим закликом, Вай вистачало нагоди, щоб помилуватися нею. Волосся Кейтлін завжди таке охайне і гарне: прямо вистелені сині пасма, що урочисто спускаються на її одяг. Гарненьке личко, на якому відбиваються занепокоєння і нотки тривоги, з холодним рум’янцем і якоюсь ванільністю. Вай би так і спробувала, але не може.
— Чи не хотіла б ти лишитися в Пілтовері? — таке несподіване прохання ароматного й тендітного тону Кейтлін змусило Вай сколихнутися.
Чогось подібного дівчина прагнула почути від тої, з якою встигла зблизитись в спільній подорожі, але деякі невгамовні і бурхливі почуття приглушували її бажання відповісти на заклик. Вай відмовиться. І не тому, що не хоче чи боїться цього. Просто це буде неправильно. І з багатьох причин, в яких навіть буває зізнатися важко.
Своєму знайомству з Кейтлін Вай могла би подякувати своїй любій сестрі, чи тій, що від неї залишилася. І це зайвий раз стало нагадуванням для неї, що при певних обставинах дівчина залишилась безсила. Якби не її нарікання, гнів і злість, і всі ті жалюгідні емоції, які вилились з її слабкістю не вплинули на Паудер, то сестра була б досі тут. Не Джинкс, а її рідна сестра.
Втратити простіше всього, а повернути дуже складно.
Вай неодноразово поверталась до думки, що Кейтлін стала для неї занадто близькою, в такому ж роді як і втрачена сестра. І звісно Вай не хоче втрачати. Вірніше — відпустити, втекти, заховатися там, де не знайде, й забути. Бо поки ще не пізно Вай повинна розірвати долю із Кейтлін. Та не для того, щоб завдати біль, а вберегти. І сподіватися, що гірше вже не стане.
— Пробач, але я так не можу, Кейтлін.
Вай твердо заявила це, але в наступну мить встигла пожалкувати. Кейтлін образилась. Ледь помітне розчарування проскочило на її чарівному обличчі. Мабуть не звикла чути в відповідь відмову.
Заради всього святого, Вай би нагримала на Кейтлін, якби не те лихо, що сталося з її матір’ю. Вона би все висказала, що накопичилось у неї в останній період, та частина неконтрольованих і гарячих думок швидше б занапастила, ніж розрадила.
— Чому? Чому ти не хочеш? — Кейтлін спитала тремтячим голосом, її очі все ще дивились з надією.
— Тому що мені немає місця… у цьому місті, — Вай зробила невеличку паузу, щоб не обмовитись «поруч з тобою», але в її очах було й так все помітно.
Кейтлін її розуміла, але оцінюючи ситуацію зі своєї перспективи, не бажала зруйнувати їх особливий зв'язок. І не мали значення ні статуси, ні Джинкс, якщо ти свідомо ідеш на втрати, жертвуєш дорогоцінним.
Кожна затримка була болісною. Кейтлін дісталася до Вай настільки близько, що здавалось тікати нікуди. Можна тільки спостерігати і очікувати. Та який у тому сенс?
Звісно Вай прагнула бачити себе з Кейтлін, коли вони тримаються й ідуть пліч-о-пліч, діляться своїми тривогами і одкровеннями, відкинувши всі забобони. Вона б бажала тримати її за руку і відчувати палкий дотик, що поширював по тілу електричні імпульси, нескінченно дивитись в вічі і перехоплювати її усмішку при будь-якій нагоді, не пропускаючи нічого, поки їхнє життя не стало настільки зіпсованим, щоб втратити насичені кольори.
О так, Вайолет би хотілося більше всього поринути в її ніжність, в приємні і теплі обійми, пірнути у жадібний і запаморочливий поцілунок, не віддаючи контролю та належності своїм діям.
Поки трималась коротка дистанція, Вай не турбувалась, але в найбільш відповідний і напружений момент перехопила руки Кейтлін. Трохи боляче. Більш, ніж сподівалась.
— Знаю, ти очікуєш, щоб я залишилась, але я не хочу принести в твоє життя біль і страждання, з якими тобі не вдасться впоратись. Віриш чи ні, я можу накликати на тебе біду.
— І це вся причина? Ти думаєш, що в мене виникнуть проблеми через тебе? Навіщо, Вай? — Кейтлін аж запашіла від незадоволення. — Ти напевно вважаєш себе непотрібною і покинутою, але це зовсім не так. Ми можемо дійти розуміння і бути чесними одне з одним. Якщо ти скажеш мені, то я знайду вирішення.
— Ох, я не сумніваюсь у цьому, — роздратовано пирхнула Вай, розуміючи, що втрапила в халепу по самі вуха, — Просто мені нічим ризикувати, а твоє життя може перетворитись на суцільне пекло. Мені навіть не потрібно намагатися. Достатньо того, що я вже тут.
Вай забрала свої руки, тяжко видихнувши, як потім відчула, як лагідно накрили чужі долоні.
— Дарма ти сумніваєшся в мені, Вай. Я нічим не поступаюсь тобі. Якщо ти найгірше, що сталося в моєму житті, то це, напевно, найіронічніше, що могло зі мною статися. Я веду до того, що завдяки тобі моє сприйняття світу заграло новими вогниками. Ми спілкувалися на рівних і ладнали. Співпрацювали як єдина команда. Мені важливо, щоб ти залишалась десь поряд зі мною, навіть якщо це прозвучить трохи егоїстично. Це тому, що ти, — вона мовила напівпошепки, — подобаєшся мені.
— Що-що? Я не розчула, — збрехала Вай, але їй варто було переконатися вдруге.
— Ти подобаєшся мені, — зізналась Кейтлін голосніше з частинкою зніяковіння, — Я цьому раніше не надала уваги, проте зараз нічого приховувати. Я люблю тебе, Вай.
Повітря справді було важким і в тих потоках дихання, що долинали від обох, розвівся аромат чогось приємного, наче повітря пронизалось мерехтливими іскрами. Вай вважала це слабкістю. Адже піддатись чомусь бажаному не завжди бувало добре. І брати відповідальність за те, що із цього випливе, їй зовсім не хотілось. Простіше було б думати, якби вони розділили спільний тягар на двох, але Вай завжди на себе братиме більше, ніж того вимагатиме ситуація.
— І саме з цієї причини я мушу піти. Пробач мені, Кейтлін, але я зараз не готова відповісти тобі взаємністю.
Дівчині здалося, що вона була занадто радикальною в своєму рішенні, але через власну купу нерозв’язаних проблем їй довелось відмовити на прохання подруги. Тому що на емоціях можна вчинити найбільшу дурість. Її очі запекли від болю. Здається щось помітне Вай помітила в очах Кейтлін, але вже нічого не могла сказати на своє виправдання. І прощання попри складність видалось не таким слізним, як вона уявляла, можливо тому, що якась її частинка в душі вірила, що це не назавжди, а всього на короткий проміжок часу, коли вона глибше усвідомить, що насправді відбувається між ними.