Chapter Text
Ну що ж, от ми знову зустрілися! Знаєте, ця подорож спогадами нагадала мені про те, яке жахливе буває життя у вас людей. Я навіть радий, що сам не жива людина! Хоча це класно мати змогу ходити, пити та їсти через рот, різати себе тощо. Людські тіла так легко зламати!
Чи шкода мені Стенлі Пайнса? Анітрохи! Усе, що він пережив, сталося лише через його власну дурість. Усім подіям посприяв він сам. Це не рішення самої долі, просто Стенлі Пайнс не надто розумний чоловік. Він так схожий на Шестипалого, але водночас вони обидва такі різні.
Гаразд, я знову відходжу від теми. Я частину своєї угоди виконав, так? Так. Я показав вам найгірші моменти життя Стенлі Пайнса, які він так старанно приховував від усіх. То що скажете? Згодні на дружбу зі мною? Обіцяю, я буду найкращим другом! Мене не переплюне жодна жива істота в цьому світі!
На додачу до цього, я можу виконати будь-яке ваше бажання. Хочете грошей? Та будь ласка, тільки не втопіться в жадібності. Бажаєте правити цілим всесвітом? Га, із задоволенням! Зуби оленя? Тримайте, малі!
Що? Ні?! Як це так?! Це нечесно! Ми домовлялися! У нас була угода! Я показую вам спогади, а ви стаєте моїм найкращим друзякою! У сенсі “ не домовлялися ”? Та що ви кажете?! Гей! Куди ви йдете?! Ні, ні, ні, ч-чекайте! Не кидайте мене!
***
26.04.2013 рік
Стенлі Пайнс прокинувся в холодному потові. Він сів на ліжку і протер очі. Йому наче наснився якийсь жахливий довгий сон. Але чому так важко було згадати деталі? Стенлі напружив свій мозок, щоб спробувати вхопити шматки згасаючого сну.
— Стенлі? — двері в каюту відчинилися та всередину зайшов Форд. Він був одягнений у теплу піжаму, а в лівій руці тримав чашку кави. — З тобою все добре? Зараз лише сьома ранку, а ти зазвичай спиш до дев’ятої.
Стенлі подивився на свого брата. Форд виглядав стурбованим. Коли востаннє його старший брат-близнюк хвилювався за нього? Форду не сподобався вираз обличчя Стенлі, тому він підійшов до їхнього спільного двоповерхового ліжка й сів на нижню койку.
— Стенлі? Що сталося? Тобі погано? Ти захворів?
— Ні, я просто, — Стенлі зітхнув, так і не зумівши підібрати потрібні слова. — Мені снилося щось дивне. П’ять дивних снів. Усі такі різні і…
Спогади.
Це були спогади.
Стенлі тільки зараз згадав, що йому снилося та зрозумів, що це були спогади з його минулого. F- з тесту з історії. Ледь не останнє місце в списку дурної газети. П’ятдесят шостий день народження. Розмова дітей.
Тіхуана.
— Стенлі?
Стенлі міцно обійняв свого брата, але обережно, щоб кава не була розлита. Форд був здивований, однак обійняв Стенлі у відповідь. Вони сиділи так хвилини дві, доки Стенлі не залишив Форда в спокої.
— Вибач. Не знаю, що на мене найшло.
— Ні-ні, все добре! Ти ж знаєш, що я завжди радий твоїм обіймам, — Стенлі сумно всміхнувся. Форд поставив кухоль на стіл і поглянув на брата. — Розкажеш мені, що сталося? Тобі не потрібно це робити, але це могло б тобі допомогти.
— Мені снилися спогади. Не найкращі спогади. Чесно кажучи, я б хотів забути це все.
Форду було боляче бачити Стенлі таким. Він знав, що життя Стенлі всі ці сорок років не було таким яскравим та ідеальним. Незважаючи на це, Стенлі ніколи не піднімав тему свого життя без Форда. Лише кілька місяців тому Стенлі раптово ляпнув про те, що вони з Фідлфордом були разом дуже довгий час. Форд тоді ледь не втратив свідомість. Його партнер із роботи і його брат ?! Це якийсь жарт?! Вони двоє були повною протилежністю один одного!
Але ні, це був не жарт. Фідлфорд підтвердив слова Стенлі, коли повернув свої спогади також. Проте Форд не знав, чи зможуть ці двоє налагодити свої стосунки або повернути те, що мали. Можна було тільки сподіватися на це, адже обидва заслуговують на краще.
— Білл колись зробив дурне тату, коли був у моєму тілі.
— Що?!
Гаразд, це було дуже недоречно сказати саме зараз . Але Форд не знав, як іще розрядити обстановку та показати Стенлі, що не варто боятися ділитися своїми спогадами. Навіть найгіршими.
— Так. А перед цим він пішов у бар і благав налити йому неіснуючого напою. Він розплакався, коли йому відмовили. Найгірше те, що в мене досі є ці дурні фотографії.
Стенлі засміявся. Це був щирий та приємний сміх. Форд засміявся разом із братом. Звісно, Форд досі ненавидів те, що Сайфер робив у його тілі, але якщо ці історії піднімуть настрій Стенлі, то що поганого тоді?
— Бляха, цей трикутник ще той комік, — каже Стенлі, коли більш-менш заспокоївся. — То от чому ти весь час носиш светри? Цей одноокий дурень набив це тату на якомусь помітному місці?
— Взагалі він двічі це зробив. Одне на шиї, а інше — на куприку, — щоки Форда злегка почервоніли. — Я не знаю, з якою метою він це зробив, але я досі хочу видалити цю дурницю.
— Лише після того, як дозволиш мені побачити це!
— Я подумаю над цим, — ні, він не подумає. Форд ні за що не покаже це своєму братові. Хіба що фотографії. Можливо. — Знаєш, я хотів цим сказати, що тобі не варто соромитися чогось. Я не відвернуся від тебе, не насміхатимуся з тебе чи ще чого. Просто знай, що якщо ти захочеш поговорити, то я з радістю тебе вислухаю.
Стенлі всміхнувся Форду. Було добре знати, що про нього хтось піклується. Він сорок років хотіти знову відчути любов. Хотів свій щасливий кінець. І нарешті. Нарешті він має це.
Стенлі розповідає Форду все, що йому снилося. Розповідає і про те, як він почувався, переживаючи кожен момент. Розповідає і про Тіхуану. Форд виглядає так, наче готовий на вбивство. Стенлі швидко запевняє брата, що це було дуже давно, та й ті наркоторговці певно вже не живі. Вони розмовляють до обіду. Ввечері вони виходять і разом дивляться на зірки в небі.
— Я щасливий, що ми нарешті разом, — каже Форд усміхаючись. — Мені все ще дуже шкода за те, що між нами сталося.
— Я знаю, Шестипалий. Мені теж шкода. Але це чудово — здійснити дитячу мрію.
— Так. Так, це чудово.
Можливо, Стенфорд та Стенлі втратили багато чого за сорок років життя окремо, але зараз вони могли будувати своє майбутнє разом. І це майбутнє буде тим, про яке раніше вони могли тільки мріяти.