Work Text:
Реґулус ненавидів вишню.
Вона була для нього кислою настільки, що неприємно зводило щелепу від однієї думки про неї. Реґулус щиро вважав, що в його житті вистачало страждань і без цього.
Слова застрягли десь в горлі, коли Лестранж знову торкнулась своїми губами його, в цей раз більш невпевнено і з відкритими очима, щоб подивитися на реакцію Реґулуса.
– Нічого?
– Я, - Реґулус намагався щось сказати, але не міг.
Не з вишневою помадою Пандори на своїх губах. Тому Реґулус пірнув в новий поцілунок, щоб не говорити більше ні слова, щоб більше не думати. Пандора під його губами той час піддалася та вчепилась в гострі плечі Реґулуса сильніше, щоб не впасти. Нові враження та емоції накрили її з головою, і Реґ по-доброму їй заздрив. Бо для нього це було мокро, слиняво та вишнево.
– Вибач, - Реґулус відвернувся та швидким рухом витер губи мантією, але було надто пізно - хімозна вишня в'їлась під шкіру.
Пандора не говорила. Тільки дістала звідкись маґлівську цукерку на паличці і вкинула її до рота. Реґулус скривився – навіть на відстані він вже відчував вишневий запах. Знову.
– Тепер ти впевнений?
Реґулус тільки застогнав і вдарився головою об стінку.
– Це тому що ми друзі.
– Ґу, - Пандора ласкаво провела пальцями по темному волоссю Блека.
– І я ненавиджу довбану вишню, ти знала?
Пандора повела плечима.
– Якби у хлопця був такий бальзам...
– Мовчи!
Пандора замовкла, але тільки тому що найважливіше вже було сказано вголос.
Вони друзі. Реґулус ненавидить вишню. Пандора не хлопець.
– Мені не варто було тобі це пропонувати, - пригнічено прошепотів Реґулус кудись собі під ноги.
Пандора мовчала. Вона знала, чим все закінчиться, ще до того, як Реґулус закінчив пропонувати їй спробувати поцілуватися. Саме тому вона і погодилась на це. Бо Реґулус зробив це не через велике кохання. Лише на випадок, якщо в ньому є ця маленька не-ґейська частинка.
На випадок, якщо їхні батьки захочуть звести їх у вигідному шлюбі.
На випадок, якщо Пандора зможе забути своє кохання, якому не судилося бути в її житті.
– Ґу, - Пандора ледь відчутно стисла в теплих долонях пальці Реґулуса. - Це нормально. Все нормально, чуєш?
Реґулус нервово посміявся на це, але стиснув руки Пандори трохи сильніше.
– Може, спробуємо без бальзаму? Хоча б? - запитав з надією, але Пандора той час її знищила.
– Я не та, хто тобі потрібен, – Пандора міцно обняла Реґулуса, загорнувши його в свої обійми, немов дитя. - Я не хлопець, Ґу.
І гарячі сльози обпекли її плече тим неймовірним болем, який Реґулус відчував всередині від цього усвідомлення. Його руки тремтіли, коли він невпевнено обійняв Пандору у відповідь, хоча навколо них досі кружляв огидний запах вишні та незручність моменту, коли двоє найкращих друзів цілуються, щоб перевірити себе. І Пандора полегшено видихнула в той момент – у них все буде нормально.
Бо Пандора щирою, платонічною любов'ю любила Реґулуса та цінувала його настільки, щоб завжди бути поряд. Реґулус в свою чергу ненавидів вишню, але любив Пандору.
Бо вишня була в бальзамі для губ, що робив її губи такими м'якими. І хоча їх не хотілося цілувати в тому романтичному сенсі, як це описувалося в романах, Реґулусу подобалося, як Пандора посміхається йому цими м'якими губами.