Work Text:
Пальці злегка торкалися вод, що омивали берег. Хвилі рухали піщинки, забруднюючи її одяг й оточуючи шкіру холодом. Очі зосереджено стежили за порухом символів у воді, що утворювали відображення зірок. Зірки над нею тихо спостерігали за спробами розгадати всі їх таємниці та насміхалися над її самовпевненістю.
Раптом на оголені плечі приземлилася тонка тканина, зручно огорнула шкіру. Чиїсь пальці притиснули накидку до її тіла, намагаючись надати більше тепла. Він присів поруч з нею на пісок. Його рука швидко провела по її водному гадальному колу, через що всі спроби прочитати зірки знову зіпсовані.
— Агов! — похмуро вигукнула Мона і поглянула на його дражливу посмішку.
— Ти знову втекла від мене вночі. Скоро я почну думати, що моя компанія тобі не до душі.
Мона зітхнула й обурено стиснула губи, відводячи погляд. Від нього лише почувся смішок, коли він і сам поглянув у нічне небо. Очі не одразу змогли нарахувати їх усі, не в змозі осягнути їх могутність. Та все ж це була лише ілюзія, красива ілюзія небесних тіл, що стежать за кожним їх кроком.
— Навіщо ти прийшов?
Він фиркнув.
— Це претензія? Мені здавалося весь час, що ми разом.
— Ні, авжеж це так... — Мона знітилась і знову звернула на нього погляд. Цього разу його очі зустріли її. — Я думала, що ти спиш.
— Я спав, та прокинувся. Таке часто трапляється вночі, знаєш.
"Напевно, йому знову снились кошмари..." — вона подумала, від чого стало совісно. Можливо, він шукав її підтримки після пробудження, але їй довелося втекти посеред ночі, щоб нарешті задовольнити свою цікавість зірками.
Мона мовчки спостерігала за порухами хвиль. Зірки нав'язливо віддзеркалювались у воді, спокушаючи відновити гадання, та Скарамуш поряд без слів нагадував про її одержимість питаннями без відповідей.
— Що зірки нашіптують тобі цього разу? — він запитав, торкаючись пасма її волосся, щоб звернути увагу на себе.
Мона поглянула на нього, дивуючись, що він запитав. Хлопець рідко цікавився результатами її гадань.
— Все доволі дивно. Я постійно бачу однакові видіння щодо своїх друзів. І вони всі не віщають чогось хорошого.
— Тебе це хвилює?
Його пальці опустилися до її плеча, злегка відсуваючи власну накидку, щоб торкнутись її шкіри. Скарамуш казав, що не вміє підтримувати, тому їй не варто очікувати від нього цього, та все одно несвідомо робив такі маленькі вчинки. І навіть якщо він не казав, свої дії йому було важко контролювати. Мона усміхнулася. Він просто не знав, як насправді багато робить, щоб тримати її на плаву.
— Авжеж, мене це хвилює. Це насторожує, розумієш? Наче з кожним скоро станеться щось жахливе. А я знаю про це, та все ж невпевнена.
— Порадь їм бути обережними, переходячи дорогу, — Скарамуш сказав трохи глузливо.
Мона зітхнула й похитала головою. Його жартівливі коментарі проходили повз вуха, адже всередині панували стривожені думки. Він помічав це щоразу.
Скарамуш обережно нахилив її ближче до себе. Його долоня скерувала положення голови Мони на його плечі. Дівчина видихнула, відчувши тепло від нього. Щось таке звичне та неописане словами. Щось, чого вона прагнула, та боялась просити. Він м'яко обійняв її, але погляд все ж був спрямований на морську гладінь. Звуки водних коливань тихо оточили їх, намагаючись зробити цей момент комфортним, намагаючись зупинити час для них. Зірки прагнули освітити їм це морське безмежжя, та поступалися місяцю, який наче зосередив своє світло лише на обличчі Мони. Від цієї думки Скарамуш перевів на неї погляд, милуючись красою.
— Знаєш, доля не любить трудоголіків, — стиха мовив він, коли помітив втому в дівочих очах. — Тобі було б варто не втікати, а просто поспати.
Мона знизала плечима, не відповідаючи на його наполегливі рекомендації поспати. Вона намагалася відвести його увагу, звести розмову в інше русло й більше не повертатися до питань її зіркового безсоння.
— Хочеш, я погадаю для тебе?
— Я впевнений, що ти вже робила це без мого відома, — хлопець відповів дражливо.
— Ні, — твердо відмовила Мона. Вона давно пообіцяла йому, що не буде досліджувати його сузір'я без дозволу. Найважливіша якість астролога — чесність.
— Тоді гаразд. Давай.
Мона відсторонилася від його обійм, змушуючи Скарамуша нахмуритись. Дівочі пальці швидко відновили водяну гадальну поверхню, відображаючи в блакитних хвилях його сузір'я. Вона уважно стежила за зірками, чого він ніяк не міг осягнути. Мона робила щось зрозуміле лише їй, а йому доводилося мовчки чекати її висновку й повернення до обіймів.
— Гмм... Зірки кажуть, що...
Вона замовкла, вдивляючись уважніше.
— Здається, ти постійно думаєш про щось тривожне, та ні з ким не ділишся своїми хвилюваннями. Зірки радять звільнити голову від негативу.
Дівчина поглянула на нього, зустрічаючи його насмішку.
— Геніально, магу. Слова наче від самої Дендро Архонта.
Вона закотила очі.
— Зірки не поступаються Архонту Мудрості.
— А ти поступаєшся і тому, і тому. Давай повернемося в ліжко.
Мона невдоволено тицьнула його в плече.
— Я взагалі-то щойно провела для тебе безкоштовний сеанс астрологічних ворожінь, а ти просто ігноруєш мої вчинки для тебе! Постійно скаржишся на мене, наче все, що я роблю, це погано... А зірки мають рацію, іноді тобі варто розслабитись і дозволити собі говорити щиро! Але звісно, ти лише продовжуєш...
Її потік словесного гніву він зупинив, коли опинився достатньо близько для поцілунку. Губи змусили замовкнути та врешті-решт звернути увагу на себе. Скарамуш заплющив очі й м'яко торкнувся щоки Мони. Поцілунок тривав недовго, та все ж достатньо, щоб задовольнити його та позбавити розлючення її.
— Просто відпочинь вже, — прошепотів хлопець і відсторонився, щоб поглянути їй в очі. — Я даю тобі п'ять хвилин, щоб ти повернулася в кімнату, та раджу зробити це якомога швидше.
Він встав з піску та направився до готельного номеру, вкотре лишаючи Мону на самоті із зірками.
Мона усміхнулась. Його зухвалість була чарівною, особливо коли він дратувався від неотримання бажаного. Вона зітхнула й похитала головою, сміючись. Можливо, він ревнував її до зірок?