Work Text:
Столітній пил, що розчинився у повітрі бібліотеки, лоскоче ніс. Мабуть, він не є найкращим подарунком для зіпсутого здоров'я, але, на жаль... це вже залежність.
— Якщо у динозаврів були короткі лапки, - на мить затримав дихання Джісон, - то чисто теоретично... як вони зі шматком туалетного паперу...
— О боже, нііі, Джісоне, - закричали всі троє.
— Ти ж розумієш, що тоді не було туалетного паперу?
— Синміне, цього ніхто не знає і не зможе підтвердити, - гордо відповів Джісон.
— Чому?
— Бо його спалив метеорит!
— Тобі дійсно нема чим зайнятися? В тебе дедлайн горить, не забувай, - нагадав Хьонджін з підступною посмішкою.
— Ти що накоїв? В мене тепер настрій зіпсований. Краще про свої дедлайни думай. Хто все ще не закінчив картину, бо до нього муза з небес не зійшла?
— Хаха, невдахи, - щиро посміявся Синмін.
— Сміється той, хто сміється останній! Вже забув про свій тест з права на цьому тижні?
Посмішка Синміна повністю спала з обличчя.
— Це не ваше діло, я хоча б готувався. Феліксе, скажи їм щось.
Фелікс припинив пропалювати дірки у своєму конспекті та підняв очі на друзів. Кожного разу, як вони в чотирьох збираються разом - все перетворюється на безлад. Вчитися в їхній присутності? Чим думав Фелікс?
— А? Я почув тільки про туалетного динозавра.
— Ти нас ігнорував? - жалібно промовив Хьонджін, переключившись в режим "драма квін", - Як ти міг? Я довіряв тобі!
— Ви в курсі, що я намагаюся вчитися? На початку цього засідання "професорів" я вас попередив, що маю завдання. А ви своїми боргами міряєтеся.
— Тож ти чув! - викрикнув Джісон
— Все, я більше так не можу. Я йду в бібліотеку. Зустрінемося в гуртожитку. Я приготував для вас смаколики, які ви знайдете в скринці на столі. Беріть скільки треба, там багацько.
— Ти найкращий! - сказали в унісон троє друзів
— Знаю.
Він не часто буває у бібліотеці. Феліксу більше до вподоби свіже повітря або комфортний (якщо так можна назвати) письмовий стіл в гуртожитку прямо навпроти вікна. "Він людина сонця" - так можна охарактеризувати Ліксі, якщо ви знаєте його бодай хвилину. Миле ластовиння та бронзова шкіра дуже допомагають в цьому.
До гуртожитка з кав'ярні, де він був з друзями, хвилин 20 пішки, а на вулиці сьогодні вітряно. Очевидно, що бібліотека поклала всіх на лопатки в чесному бою (вона була у 10 хвилинах, якщо топать ніжками).
Як він і очікував, сьогодні було людно. Оглянувши приміщення, Фелікс вирішив спочатку піти поміж рядів книг. Ніколи не знаєш, яка література може бути в нагоді, якщо ти навіть не знав про її існування.
Пил. Ось перша причина, чому Ліксу подобається неосяжна природа. Перебирати книжки і вдихати пилюку - основна діяльність в бібліотеці. Так важко хоча б раз у тиждень відкривати вікна, щоб провітрити?
Фелікс пройшов майже до останньої секції з книжками. Йому треба та, що з ботаніки. Для медичного конспекту потрібно забагато інформації про те, як же ж розмножуються і які кореневища мають зелені абобіки.
— Ось воно! - тихо промовив Фелікс.
Він легко витягнув книгу і добряче пчихнув від надлишка пилу. Як давно ця книга тут? Якого вона року? Дайте-но відкрию..
На мить він зупинив рух. Фелікс почув якийсь звук поруч з ним. Ні, він не збожеволів, то були не книжки. В самому кінці бібліотеки було чутно мугикання. Хтось наспівував поки читав? Наш сонячний хлопчик обережно визирнув у прохід, щоб подивитися на джерело звуку.
Його зустріла широка спина юнака. Ця спина сиділа на підлозі та гортала книгу. Поруч було ні душі, тож вона, мабуть, і почала мугикати якусь мелодію. Ой, не спина, а хлопець.
— Ну, не буду йому заважати, - подумав Фелікс і вже був ступив назад, як під ним проскрипіла дощечка. Клята стара бібліотека.
Хлопак миттю повернув голову до Фелікса. Ох, його кавові очі намистинки подивилися злякано на нашого Лікса. Хвилясте коротке волосся незнайомця гарно поєднувалося з окулярами та светром. Він неначе створений щоб бути комфортом і просто сидіти тут та читати... щось читати. Фелікс не міг глянути що, бо зоровий контакт поки що не було перервано.
Вони б так дивилися один на одного ще годину, якби Фелікс не сказав:
— Ой, вибач, що заважаю. Я не підслуховував! Чесно! Просто проходив тут поруч, знайшов якусь стару ботанічну книгу для конспекта, коли... Я тобі заважаю, так? Я краще піду. Вибач.
Хлопак дуже мило хіхікнув.
— Не треба вибачатися. Це я тут наробив шуму. Мене Чанбіном звати, а тебе?
— Фелікс. Приємно познайомитися, - сором'язливо відповів Лікс.
— Мені теж. Ти студент? Ти щось згадав про конспект. Ой, сідай поруч, не стій, - Чанбін постукав по килиму, що пустив ще сотні часточок пилу у повітря, запрошуючи.
— Так! Я на медичному, - сказав Фелікс, зручно вмостившись, - Ти?
— Історія. Я чомусь думав, що буде простіше, хаха. Я теж он матеріал збираю, але для дипломної.
— Дипломна? Ухти, а яка тема?
— "Філософсько-культурологічне осмислення феномену тортури" - типу такого.
Фелікс кивнув головою та тихенько поглянув на книжку в руках нового приятеля. Була вона старою та пошарпаною. Сторінки її були жовтими та здавалося трішки вицвіли з плином часу. В руках Чанбіна вона виглядала крихкою та наче готова була розпастися на частинки, як той пил, прямо зараз.
- Я на неї тільки сьогодні наткнувся,- помітивши погляд Фелікса, Чанбін вказав на книжку,- вона повинна мені допомогти дізнатися про тортури стородавнього світу. Так каже анотація. Звучить лякаюче лише на перший погляд, але це цікаво з точки зору історії. Треба запобігти припиненню цього явища зараз.
- Це дійсно жахливо.
Очі Фелікса швидко розплющилися і він різко замахав руками, додавши: я про явище, а не про твою тему для дипломної!
Чанбін дійсно намагався стримати свій сміх, але нервове уточнення Лікса було надто милим, тож він просто почав хіхікати. Фелікс підхопив цей "сміх відьмочки" і вони обидва заливалися невинним дзвінким хихотінням в кінці старої бібліотеки.
Відтоді бібліотека стала своєрідним притулком для Фелікса та Чанбіна. Разом сидіти, разом обговорювати, разом навчатися, разом сміятися.
- Гей, Лікс! Я тут!- Чанбін помахав рукою блондину.
Запиханий Фелікс швидесенько підбіг до столу та зручно вмостився на стілець поруч з другом.
- Хууух, мене затримали після лекції, ледь вирвався. Ти почав без мене? - удавано обурився він.
Фелікс підклав під голову свої руки та ліг на стіл, дивлячись на Чанбіна та чекаючи від того відповіді.
- Тебе не було 15 хвилин, а мені не було чим зайнятися. От і все.
В руках Чанбіна була та сама старовинна крихка книжка. Збирати матеріал для дипломної - та ще задача. Тобі потрібно перечитати тону інформації та скомпонувати її, залишивши лише найважливіше, і так 200 сторінок підряд. Але де це ви бачили дипломну роботу без води? Таємний(або не дуже) прийом полегшення поставненої задачі. Та все ж щось залишається незмінним.
- Чи знав ти, що в стародавньому Римі громадян скидали з Тарпейської скелі? Таке застосовувалося до римлян за інцест та лжесвідчення, а до рабів - за крадіжку на місці злочину, - процитував Чанбін з книги, - але це скоріше страта.
- Врятувати людину при падінні з висоти...- задумливо протягнув Фелікс з його початково-лікарським мозком.
- Так скільки ти отримав за той тест по хімії?
- Ти не повіриш!!! 100 балів! - гордо заявив він.
Чанбін аж підскочив на місці:
- Я знав, знав, що ти все здаси на відмінно!
Неочікувано Фелікс відчув тепло на своїй спині. Ні, його не закутали у м'яку, комфортну кофтинку. Це були сильні руки Чанбіна, що пригорнули Фелікса в обійми. Вони були їхніми першими. Завагавшись на секунду, Лікс відповів на прояв підтримки. Його зустріли нотки цитруса та, можливо, лісу. Уява змалювала у його голові галявину оповиту хвойними деревами, через які пробивається літнє сонечно. А на ялиці росли мандарини... Ой, це вже точно вигадки якісь.
Неохоче відірвавшись один від одного, хлопці зустрілися очима. Декілька секунд погляду супроводжують почервоніння щічок та раптовий приступ кашлю, ніби вони тільки оговталися від простуди, але в горлі все одно стоїть ком. Фелікс вже сумує за цими обіймами. Йому треба більше.
- Ну, кхм, продовжимо навчання? - запропонував Чанбін і їх поглинула навчальна енергетика.
З плином часу Бін розповідав нові факти, які він вичитав із книги, і йому хотілося поділитися цими унікальними та вражаючими знахідками з другом. Фелікс не заперечував. Будучи медичним студентом він бачив людей не тільки зовні, а й з середини. Його не налякаєш.
☝️
- Тортури або синонім до цього слова "катування" відрізнялися та були популярними в залежності від країни.
От наприклад ірландці як правило поміщали жертву під важкий предмет і розчавлювали її. Без зайвих заморочок. Але були і більш вигадливі способи і ти думаєш "як вони до такого додумалися?".
Дивись, американські індіанці вставляли в сечовипускальний канал жертви тонку тростинку з дрібними колючками і, затиснувши її в долонях, обертали в різні боки; тортури тривали досить довго і доставляли жертві нестерпні страждання. Такі ж описи тортур дійшли із Стародавньої Греції.
Звучить ну дуууже болюче, бррр.
Єгиптяни вставляли сухі очеретинки у всі частини тіла жертви і підпалювали їх. Такі собі ароматичні палички виходять.
У Сіамі людину, що потрапила в немилість, кидали в загороду з розлюченими биками, і ті пронизували її рогами наскрізь і затоптували. Неприємненько.
А, а перси — ті, що найвинахідливіший у світі народ по частині тортур — поміщали жертву в круглий долблений човен з отворам для рук, ніг і голови, накривали зверху такий же, і врешті решт його живцем поїдали черв'яки..
☝️
- Багато про них розповідати не буду, бо ми все таки на людях тут. Я боюся, що хтось може почути... Але якщо хочеш я можу позичити тобі цю книжку коли закінчу виписувати важливе в конспект!
- Якщо в мене буде час то все читати хіхі.
____
- Тобто він в кінці запропонував тобі позичити ту книгу, я все правильно розумію?
- Ну так, а що?
- Феліксе, тобі не здається це трішки моторошним? - відізвався Джісон на сидінні поруч, - Я навіть після страшних історій у вогнища очей зліпити не можу. А тут таке...
- Це просто книга!
- Лікс, тримайся краще від нього подалі. Треба тобі було розповісти нам раніше про цього нового знайомого. Ти хоча б знаєш які про нього ходять чутки? Я чув, що він одинак, ні з ким не спілкується. Всі студенти історичного вважають його дивним. Те, як він із захопленням розповідає про найжахливіші в історії моменти та події.. Це не нормально!
- Синміне, ти не повинен судити людину чувши лише тільки плітки! От хочете я його запрошу до нас посидіти на обіді? Ви краще познайомитеся і, можливо, зміните свою думку?
- Лише якщо ти йому довіряєш, - зітхнув Хьонджін.
- Довіряю! Моя інтуїція ніколи не помиляється. Якось же ж вас обрав.
- Ей! Мені здалося, чи це прозвучало образливо для нас? - пискнув Джісон.
- Тобі не здалося. Хахахах хлопці не дивіться так на мене. Не... покладіть чайні ложки з-під чизкейку на місце.. Ей, я ж пожартував, охолоньте. Ей.. ЕЙ!!!
____
- Мені не подобається Синмін.. Він весь час на мене зиркав з якоюсь такою злобою.. - заключив Чанбін після знайомства з друзями Фелікса.
Чанбін доволі добре влився в групу, навіть узяв номер Хьонджіна та грайлист у споті Джісона. З Хьонджіном вони домовилися піти в музей, в який як виявилося двоє хотіли потрапити давно, але не було з ким. Але Синмін тримав величезну дистанцію і майже не розмовляв. Він все ще не довіряв.
- Вибач за нього! Він надто оберігає..
Вони сиділи на дивані у гуртожитку Чанбіна, попиваючи чай, який був цього тижня зі знижкою. Дешевий, але не такий вже й поганий.
- Ні, просто.. Таке відчуття, наче він ревнував тебе до мене, - Бін фиркнув і ненароком поклав руку на коліно Лікса.
Веснянкуватий хлопчик прослідкував поглядом цей рух і вирішив нічого не робити. Дотик посилив електричні імпульси в цьому місці. Можливо йому здалося, але в животі точно пурхнув метелик. Він втомлено поклав голову на плече друга:
- Не зважай, такого більше не повториться. Я впевнений, що він змінить свою думку!
- Я на це сподіваюся. Я не люблю, коли мене не сприймають так як треба. Хочеш новий факт з моєї дипломної?
- Давай. Тільки не дуже страшний.
- На Філіппінах голу жертву прив'язували до стовпа лицем до сонця, яке поволі вбивало її. Я десь читав книжку, де цей метод використувували.
- Книжка була цікава?
- Ні, дуже нудна. Тільки цю сцену і запам'ятав.
Вони ще довго так сиділи, допоки сонце не зайшло за обрій.
____
- Хлопці, ви не бачили Синміна? - з цікавістю запитав Джісон, - Він мені не відповідає вже 2 день! Він повинен був позичити мені гру! Спеціально не з'являється мені на очі.
- Синмін мені дзвонив та казав, що захворів, - протягнув Хьонджін не відриваючись від зошита зі скетчами, - я питав чи можна прийти, але він навідріз відмовився від моєї ідеї.
- Захворів? Він може хворіти? Найсильніший з нас? - здивувався Фелікс, повернувшись до Джісона.
- Не дивись на мене так, наче це я його заразив!
- Технічно це ви на днях ходили на ринок. Знаєте скільки там зарази літає?
- То ти мене звинувачуєш?
- Тихо-тихо! Не спугніть мені музу!!! Вона тільки сьогодні зійшла до мене!
- А цей зі своєю музою.. Візьміть собі кімнату, я не знаю..
- Джісон, а-ну натягни собі знаєш на шо шапочку? На—
- Так! Все! Без Синміна нема вас кому заспокоїти. Я впевнений, що через декілька днів він буде вже як огірочок!
Минуло декілька днів. Потім тиждень. Два тижні. Місяць.
Синміна не знайшли вдома. Його батьки, котрі були у відрядженні, приїхали через 10 днів, але сина так і не зустріли.
Негайно подали у розшук. На вухах стояло усе місто, не кажучи про університет.
Хьонджін малював оголошення про зникнення Синміна, Джісон їх масово копіював, а Фелікс ходив по місту розвішувати.
- Це всі оголошення на сьогодні? - змучено запитав Фелікс.
- Поки що так. В нас закінчився папір. Я сподіваюся, що поліція знайде його.. - шмигнув Джісон. Джісона почали переслідувати постійні панічні атаки і він навіть припинив усміхатися. Синмін був його кращим другом. Другом дитинства.
- Поліція взагалі навіть не намагається! Якби там працювали професіонали, а не ці неуки, то може вже і були б якісь зачіпки! Трясця! - прогарчав Хьонджін. Якщо Джісон майже закрився в собі, то Хьонджін постійно злився та зривався на пустому місці.
- Вони знайдуть його! Синмін сильний! Я впевнений, що він не покинув би нас так просто! - обнадійливо сказав Лікс.
І поліція таки знайшла.
Але не Синміна.
А його телефон з усіма переписками та історією дзвінків.
Останньому кому дзвонив Синмін був... Хьонджін. А на самому телефоні було знайдено декілька волосинок, що після перевірки співпали з ДНК Синміна та Хьонджіна.
- ТО БУВ НЕ Я!!! ЯК ВИ МОЖЕТЕ НАВІТЬ СТВЕРДЖУВАТИ, ЩО Я МІГ З НИМ ЩОСЬ ЗРОБИТИ?!?! ВІДПУСТІТЬ!!!! ДОПОМОЖІТЬ!!! ТО БУВ НЕ Я! ЧОМУ ВИ МЕНІ НЕ ВІРИТЕ???
- На телефоні була знайдена записка, де Синмін розповідає про погрози вбивства з вашого боку. Ви маєте право на свого адвоката, вимагати перевірки судом законності затримання, право не свідчити проти себе чи своїх рідних та у будь-який час відмовитися давати показання й відповідати на запитання.
Ошелешеного та збожеволівшого юнака взяли як головного підозрюваного у цій справі.
Але Синміна все ще не було знайдено.
____
- Чанбіне, що ти думаєш з цього приводу? - запитав був Фелікс.
- Я ніколи не міг подумати, що Хьонджін здатен на таке. Хоча я і знаю його недовго, але... В голові не вкладається..
- Ти віриш, що це він?
- Я довіряю поліції. Вони знають свою справу. Ти, мабуть, зараз страждаєш. Втратити 2 друзів.. Нікому не побажав би. Йди до мене.
Того вечора Фелікс тихо плакав на руках у Чанбіна.
____
- ФЕЛІКСЕ!! ФЕЛІКСЕ! ВІДЧИНИ ДВЕРІ! СКОРШЕ! - чулися голосні стуки та чоловічий голос.
- Чанбіне? Що ти тут—
- Синміна знайшли!
- Що...
- Впусти мене, я все тобі розповім!
Фелікс не вагаючись відчинив двері. Чанбін виглядав розпатланим, наче тягав волосся руками у припадку, а очі горіли страхом.
- Заходь скоріше, що там з Синміном??? Де він зараз?
- Він не з нами.
- Що це повинно означати? Його знайшли, так?
- Знайшли. Мертвого.
- Я...
- Хочеш розповім причину його смерті???
- Чанбіне, не—
- Його знайшли у лісі прив'язаного мотузками до дерева. Без одягу. Це місце гарно освічувалося сонцем. Він помер від голоду та спраги.
- Не треба—
- Тобі це не нагадує Філіппіни?? Їхні методи тортур? Це їхній метод, Феліксе!
Як.. хто...
- Не треба, любий, - лагідно промовив Лікс, - нема сенсу мені розповідати. Якщо я все і так знаю.
- Що ти...
- Охх, а я сподівався, що ти зрозумієш раніше.
- Зрозумію що, Феліксе? Я тебе не розумію..
- Я скористався останнім фактом, що ти мені розповів. Ти сам казав, що тобі не подобаються люди, котрі думають про тебе казна-що. Я змусив його замовкнути. І я впевнений, що він зрозумів свою помилку. Ти радий?
- Ти.. вбив свого друга? Бо.. бо, бо, бо.. бо я т-тобі сказав, що він мені не подобається?
- Звісно! Також я хотів відчути твоє захоплення данною темою. І я зрозумів, чому ти обрав її для дипломної. Людські життя такі крихкі хіхіх. І це так приємно мати над ними владу.
- А.. Хьонджін, він..
- Він не мав права посягати на моє. Чому він запросив тебе до музею? У вас що, повинно було бути побачення? Ха. Я все підлаштував так, щоб його визнали підозрюваним.
- Ти...
- Ти мені подобаєшся, Чанбіне. Дуже подобаєшся. Більше ніж друг. Не так давно я зрозумів, що кохаю тебе.
- Ти... Ти монстр.
- Що..?
- Я кажу, що ти монстр, - Чанбін відступив від здивованого Фелікса на декілька кроків назад.
- Але я зробив це для тебе!
- Я ПРОСИВ ТЕБЕ?! Я ХОТІВ ЦЬОГО!??! ЩО ТИ ТАКЕ ВЕРЗЕШ??? Я ЙДУ У ВІДДІЛОК! ТАКІ МОНСТРИ ЯК ТИ МАЮТЬ СИДІТИ ЗА ҐРАТАМИ!
_____
Фелікс любить чистоту і ненавидить пил. В його кімнаті ви побачите лише порядок. В нього все розплановано, а речі лежать на своїх місцях.
Ви не знайдете нічого, що може заперечити його ідеальності. Фелікс не залишає бруду. Його руки завжди чисті.
____
Чанбіна знайшли мертвим у його гуртожитку разом з Джісоном.
Причина смерті: отруєння речовинами.
Було знайдено лист, де вони разом клялися зустрітися з Синміном на небі. Чого б їм того не вартувало.
Поліція назвала це самогубством і справу закрили.
____
- Чан, ти не міг би дати списати з твого конспекта?
- Ні, Чонін, тобі треба було слухати викладача, а не грати у переглядки з Мінхо! - тупнув ногою старший.
- Я хоч і грав, але все одночасно записував! Ха-ха! - хвалився своєю багатозадачністю Мінхо.
- Я не можу з вами.. О! Хто це до нас завітав! Ну нарешті, ми вже були майже готові замовляти без тебе, - Чан відсунув стілець для нового хлопчика.
- Вибачте! Хууух, мене затримали після лекції, ледь вирвався. Сьогодні все за мій рахунок!
Всі троє прокричали:
- Ти найкращий, Феліксе!
- Я знаю.