Work Text:
— Хьоне, що краще одягнути? — запитав Чанбін, повернувшись до свого хлопця обличчям.
У руках він тримав два вішаки з футболками — одна була рожевою, інша — чорною. Його хлопець все ще ніжився під теплою ковдрою на ліжку і, схоже, зовсім не планував з неї вставати.
— Краще без футболки. Під ковдрою. В моїх обіймах, — відповів Мінхо, висунувши одну лишень маківку з-під свого теплого сховища.
Вставати, а тим паче кудись йти — він абсолютно не хотів. Сподівався цей день провести вдома разом із Чанбіном. Проте, схоже, у молодшого були зовсім інші плани.
— Звучить заманливо, але я хотів зайнятися сьогодні чимось більш активним. Сходити на ковзанку там, пограти в футбол чи баскетбол. Пішли, хьоне, буде весело, — парував Со, повертаючи один з вішаків до шафи.
Доки він одягав обрану рожеву футболку, зі сторони ліжка почувся втомлений стогін. Він усміхнувся кутиками губ — здогадувався, що відбуватиметься далі.
— У ліжку теж можна бути активним! Дивись яке воно велике і зручне! Ідеальне для активних занять, хіба ні? — все ще будучи під ковдрою, Мінхо почав швидко жестикулювати руками.
Наводив усе більше плюсів м'якого ліжка, аби нікуди не йти. Проте Чанбін уже знав як на подібне реагувати.
— І яких це занять? Наприклад? — схрестивши руки на грудях, запитав хлопець.
Він спостерігав за тим, як вуха його коханого повільно фарбувалися в червоний колір. Зашарівся. Ковдра через жестикуляції сповзла і прикривала лише його ноги. Оверсайз футболка, яка насправді належала Біну, відкривала чудовий вид на його гострі ключиці. Розтріпане після сну волосся й розгублений погляд. Він виглядав як кіт, який щойно був спійманий на гарячому. Проте Со чудово знав — у цього кота гострі кігтики.
— А ти приєднайся до мене і дізнаєшся! — повторивши позу свого хлопця й хитро усміхнувшись, відповів Лі.
Молодший тихо засміявся. Його коханий виглядав занадто мило в той момент. Навіть не скажеш, що в будні дні ця людина працювала охоронцем у нічному клубі й на раз-два могла б скрутити якогось п'яного шибайголову.
— Що скажеш тепер? — запитав Чанбін, коли підійшов ближче й сів на край ліжка.
Мінхо підняв ковдру, відсунувши її вбік, і поплескав по подушці поряд із собою.
— Лягай, — коротко сказав він, очікуючи дій від свого хлопця.
Чанбін у німому запитанні вигнув брову. Водночас не хотілося піддаватися і було цікаво чим це все закінчиться. Хлопець мовчки ліг, склавши руки на грудях. На що отримав надуті губи старшого — йому ця поза не сподобалась.
— Ну ні, Біне, не так! Ось так треба, — Лі завів його руки над головою, нависнувши над тілом свого хлопця.
Чанбін побачив всі ті мітки, які він залишив на тілі коханого минулої ночі. Це викликало самовдоволену усмішку на його обличчі й спогади про те, що і на його тілі також достатньо подібних багряних плям. Тим часом автор цих міток перекинув через його таз свою ногу й всім тілом навалився на Біна. Влігся зручніше, нарешті відпустивши його зап'ястки й коротко поцілував, щоб той не встиг почати виказувати своє невдоволення. Со важко видихнув, обдавши гарячим диханням обличчя Мінхо. Він поклав свої долоні на його поперек, але так, щоб вони були під футболкою. Йому подобалися дотики, коли шкіра прилягає до шкіри. Такі обійми були для нього навіть інтимніші, ніж секс.
— І де ж обіцяна активність? Поки що це більше схоже на відпочинок, — прокоментував Чанбін, якого в наступну секунду перервали поцілунком.
Ніс, скроні, щоки, губи — Мінхо залишав короткі цілунки всюди, де тільки міг. Проте молодшому все ж хотілося почути відповідь на своє запитання і спробувати ще раз витягти хьона на вулицю.
— Хьон, — покликав той, на що отримав поцілунок у губи. — Мін... — ще один, більш довший та настирливий. — Хо, — він не полишав спроб поговорити, в той час як губи старшого цілували з кожним разом все довше й довше.
Раптом Чанбін сильніше стиснув талію коханого у своїх долонях, прикусивши його губу. Змусивши тим самим розірвати поцілунок.
— Мінхо, — жорсткіше окликнув старшого хлопця, дивлячись в його очі.
Звісно, цілуватися з ним було неймовірно приємно. Проте він відчував — щось тут не те.
— Що? Ти вчора був у спортзалі, позавчора ми ходили в критий басейн, ще за день до — знову був спортзал. І сьогодні ти вкотре хочеш кудись піти. Я розумію твоє кохання до різних спортивних активностей, проте може варто один день відпочити й приділити увагу іншому своєму коханню? Чи, можливо, я занадто багато прошу? Один лінивий день із тобою, де ми пів дня валяємося в ліжку, обіймаючись, потім готуємо разом щось поїсти, дивимося фільми тощо. Це занадто, Біне? — такої тиради він почути не очікував, проте перебивати не став.
Мінхо не з тих, хто часто й детально розповідатиме про те, що його насправді турбувало, тому такі моменти для Со є цінними. Хлопець подався вперед й торкнувся його губ своїми, застигнувши так на декілька секунд. Після чого так само поцілував ніс та чоло коханого.
— Не занадто. Вибач, схоже, я останнім часом й справді забагато часу приділяю спорту. Щоб догодити нам обом... Проведемо час разом вдома, а ввечері вийдемо на невелику прогулянку й по дорозі назад зайдемо в магазин? — запропонував компроміс Чанбін, оскільки знав, що вони обидва вперті як барани й відступати від власних бажань їм занадто важко.
Вони лише вчаться поступатися й шукати такі рішення, які подобалися б обом, тож... Чому б і не зробити крок першим хоча б раз?
Тим паче, коли навпроти бачиш сяйливі очі й щасливу усмішку свого великого задоволеного кота. Коли тебе обіймають руками й ногами, поклавши голову на твої груди. Коли Мінхо, наче справжній кіт, проводить носом по твоїй шиї. Залишилось замуркотіти й дійсно на чотирилапого пухнастика був би схожий.
— Я згоден. Це чудова ідея, — тихо промовив Лі, цьомкнувши Чанбіна в кутик губ.
Він задоволено всміхався, виводячи пальцем якісь лише йому відомі візерунки на біцепсах коханого. Старший завжди так робив, коли хотів ніжностей. Іноді міг навіть просто підійти й вкусити його за руку. Не сильно. Лише як прояв кохання. Молодший уже звик до цього, хоча інші все ще сприймали це як щось дивне. Чанбін просто насолоджувався, приймаючи Мінхо таким, який він є.
— От і чудово. Ну а зараз... — Со однією рукою обійняв його за талію міцніше, а за допомогою іншої перевернувся.
Тепер Мінхо лежав під ним, абсолютно не розуміючи, що відбувалося.
— Що? — запитав Лі, кліпнувши декілька разів.
Підсвідомість почала активно підкидати ідеї щодо того, що могло статися далі й, по секрету, жодна з них не пройшла б перевірку на цензуру... Вираз його обличчя й почервонілі вуха злегка насмішили Чанбіна. Він на манір віджимань нахилився й поцілував коханого в губи, повторивши це декілька разів.
— Що ти робиш, Біне... Припини... — зашарівшись ще більше, фактично простогнав Мінхо.
Він почав куйовдитись на ліжку, сподіваючись вирватися й відкотитись кудись вбік. До стінки. Як раптом...
— Мінхо... Котику... Якщо будеш й далі так крутитися, випадково зачіпаючи дещо в моїх штанах, і відкривати вид на свої гарні ключиці, на яких все ще видно мої мітки... Боюся, що наша активність в ліжку матиме зовсім інший сенс... — прошепотів Чанбін, торкаючись його чола своїм.
Дихання хлопця вже почало важчати, а на руках виднілися поодинокі краплини поту. Він фактично стояв у планці над тілом свого хлопця, стримуючи свої потаємні бажання. Лі швидко зрозумів, що той мав на увазі. Він прибрав руки від обличчя, одразу зіткнувшись поглядом зі збудженням Чанбіна, яке чітко проглядалося в чорних очах. Розуміти, що саме він став причиною цих вогників у очах — дійсно приємно. Через такі думки Мінхо й сам відчув, що збудження накривало його. Повільно, проте з головою. Хлопець, не відриваючи погляду, провів долонями по спині під його футболкою, викликаючи табун сиріт по тілу Со. Плавно перемістив їх на тазову кістку, підіймаючись вгору. До грудей. Найчутливішої частини тіла коханого.
— А хто казав, що я проти?.. — на видиху запитав Мінхо, водночас із цим стиснувши своїми прохолодними пальцями чутливу шкіру навколо сосків.
Напіврик змішаний зі стогоном вирвався із грудей Со, в той час як хватка на талії Мінхо посилилась.
— Ніхто... — прошепотів той, потягнувшись за ще одним, більш пристрасним поцілунком…
Тому що коханню протистояти не міг і не хотів ніхто…