Work Text:
Вони завжди залишали лікарняний телевізор увімкненим на Дев’ятому каналі. І Семмі день у день дивилися це. Бо це було єдиною розрадою, коли ліки не давали заснути, або коли їй вже вкрай остогидне лікарський жаргон, який щодня вислуховувала її мати. Вона дивилася телевізор, коли не мала сил говорити з однокласниками, які інколи відвідували її, також вона дивилася його, коли мама плакала.
Дев’ятий канал звався SuperNews, там розповідали про місцевих супергероїв та їхні подвиги. Про те, як вони перемагали лиходіїв, які хотіли зашкодити місту. Супергерої були привабливими блондинами. Вони бігали, танцювали, гарно говорили та вміли літати. Вони могли підняти вагу у сто разів більшу за власну, Семмі через ліки заледве могла самостійно піднятися з ліжка, щоб сходити до вбиральні. І волосся в неї було чорне та скуйовджене, а її «костюм» просто тонке, ледь не паперове плаття.
Але іноді вона дивилася SuperNews і натрапляла на щось знайоме. Семмі дивилася, як він несеться небом випускаючи стріли з кінчиків пальців. Металевих кінчиків пальців. Одного разу, під час грандіозної бійки, дівчина спостерігала за тим, як він повністю зняв свою смертоносну, металеву руку, а на її місці залишилась один лише обрубок. Точнісінько як у неї. Вона дивилася, як чоловік демонструє свою куксу і зухвало вклоняючись швидко зникає в далині, уникаючи лап так званих супергероїв. Семмі усміхнулася, коли протез вибухнув і картинка згасла.
І ось якось її мати та одна разом з однією з добрих медсестер прийшли, щоб повідомити що організація «Загадай бажання» схвалила її заявку.
— Ми подавали заявку? — запитала Семмі.
— Ну, медсестра Лайла вирішила подати замість тебе, — сказала її мама з усмішкою на вустах.
— Ось як.
Настала трохи ніякова тиша.
— Що ти думаєш, люба?
Семі знизала плечима та сказала: — Я не хочу, щоб хтось бачив, — вона вказала на куксу, де колись була її права рука. — Це.
— Ох, серденько, я певна, що це не буде проблемою.
Семмі просто промовчала.
— Хай там як, сьогодні прийде волонтер з «Загадай бажання», щоб почути твоє прохання, — вона поклала долоню на щоку Семмі. — Спробуй насолодитися цим, люба.
Семмі просто повернулася до перегляду телевізора, і за мить, принаймні так їй здалося, до кімнати увійшов чоловік. Коли він почав говорити, дівчинка все одно не відводила очей від телевізора.
— Привіт Семмі, мене звуть Мартін Кардіфф і я волонтер фонду «Загадай бажання». Твоя мама розповіла про це?
— Так.
— Гаразд, тоді, — він зробив паузу, ніби не знав, як впоратися з ситуацією, після чого почав свій, очевидно, що завчений монолог. — Так от, ти отримаєш шанс здійснити одне своє «бажання». Наприклад … ну… якщо ти хочеш спробувати якусь роботу, або щось зробити, чи зустрітися з кимось…
Під час розмови Семмі не відводила погляду від телевізора, що трохи бентежило чоловіка. Вона вже збиралася відмовитися, коли все ж до неї дійшло і вона звернулася до чоловіка.
— Зустрітися з кимось? З будь-якою людиною?
— Все вірно, — схвильовано відповів чоловік, відчуваючи полегшення, що вона все ж проявила зацікавленість. — Але звісно ж в розумних межах. Ми звісно ж не можемо повернути когось з… — він вмить зрозумів що говорить. — Отже, про кого ти думала?
Вона кинула погляд на екран де прокручувалися найкращі бої між відомим супергероєм та суперлиходієм. Він простежив за її поглядом.
— Ох, то ти палка шанувальниця SuperNews, чи не так? Насправді ми маємо певні зв’язки з місцевою супергрупою. Ми могли б зв’язати тебе з супер…
— Ні, — насупилася Семмі. — Я не хочу зустрічатися з ними. Я хочу зустрітися з ним. — На екрані показували Нічного Ворона, його металева рука виблискувала у світлі багряного вогню, що обступав його.
— Ти… Ти хочеш, щоб я познайомив тебе з Нічним Вороном. З одним… — він глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися. — З одним з найстрашніших терористів нашого часу?
— Невже я говорю якось незрозуміло? — Семмі сіла рівніше і, що бувало вкрай рідко, дивилася прямо на чоловіка. — Я хочу зустрітися з ним.
Волонтер ніби й не погоджувався, але побачивши її реакцію все ж сказав:
— Я подивлюся, що можу зробити.
Хоча не так Мартін уявляв свою першу роботу з дитиною у «Загадай бажання», але все ж справу можна вважати успішною. Лиха прикупивши, але він все ж зміг знайти електронну адресу, щоб зв’язатися з Нічним Вороном. Повідомлення надсилалося не напряму Нічному Воронові, але все ж повинно знайти свого адресата.
"Шановний Нічний Вороне, чи його посередник:
Я Мартін Кардіфф з фонду «Загадай бажання». Ми допомагаємо дітям з тяжкими захворюваннями, виконуючи бажання, щоб принести трохи світла в їхні життя. Сюди входять і зустрічі з взірцями для наслідування.
Минулого тижня я зустрівся з 13-річною дівчинкою Семмі якій довелось ампутували праву руку, через важку остеосаркому, це такий тип раку, що проявлявся пухлинами на руці. Коли ми запитали про її бажання, вона сказала, що хоче зустрітися з Вами. Було б чудово, якби Ви могли, дозволити їй провести день з Вами, що допомогло б мені зробити її щасливішою.
Я кажу це з повністю усвідомлюючи те, хто Ви, але я прошу, щоб Ви не робили їй боляче. З якоїсь причини Ви заслужили її повагу. Не упустіть це.
Заздалегідь вдячний,
Мартін Кардіфф
Фонд «Загадай бажання»"
Мартін був вражений коли отримав відповідь. Довго повідомлення маячило вгорі теки «Вхідні» перш ніж він наважився відкрити його.
"Мартіне…
Я заінтригований. Однак, я не можу бути повністю впевним у вашій чесності, тому прошу висадити дівчинку на залізничній станції Мелбрук завтра опівдні. Мій друг зустріне її там.
Не бійтеся, Мартіне, це всього-на-всього заходи безпеки! Вона не постраждає, але якщо це станеться не соромтесь зв’язатися з нами. Я звісно ж жартую. Ти справді вважаєш мене таким жорстоким? Її безпечно повернуть за першим же її бажанням.
Було приємно вести справи,
НВ"
Семмі щойно прийняла ліки коли в її палату увірвався волонтер з «Загадай бажання». Вона не могла пригадати його ім'я. Їй справді було важко втримати увагу на чомусь, але вона намагалася зосередитися на словах волонтера.
— … він вкрай небезпечний, тож я збираюся запитати ще раз, чи ти впевнена, що готова зустрітися з ним. Твоя мама вже підписала звільнення, але я хочу переконатися, що ти розумієш, що це означає.
— Отже, я зможу зустрітися з ним?
Вона почувалася надзвичайно млявою, її слова звучали повільно, але всередині дівчинка була схвильована. Чогось такого вона не відчувала місяцями.
— Так, — зітхнув волонтер. — Зустрінешся з ним. Він хоче, щоб тебе висадили на вокзалі. Тебе доставлять до нього. Я говорив з лікарем, і він сказав, що все буде добре, якщо ти візьмеш з собою певні ліки.
Вона повільно кивнула.
— Також лікар сказав, що вони намагатимуться не давати нічого, що може зробити тебе сонною.
Він чекав на відповідь.
Семі глянула на свій блідо-блакитний лікарняний халат.
— Що… мені ліпше одягнути?
Волонтер виглядав дещо незручно:
— Я певен, що можна попросити твою маму принести з дому твій одяг. Відпочивай, Семмі, завтра у тебе великий день.
Коли волонтер пішов, вона не могла не відчути ентузіазм викликаний майбутньою зустріччю. Справжній одяг! Вона усміхнулася перш ніж заснути.
Наступного дня дівчинка прокинулася рано (як для неї) і помітила, що медсестра возиться з пристроями біля ліжка.
— О, ти прокинулася. Сьогодні великий день! Я готую твої ліки, щоб ти могла взяти з собою, — вона продовжила розповідати які ліки приймати й додала, що на всяк випадок написала інструкцію. — Ох, і ледь не забула! Твоя мама підготувала для тебе одяг. Гукни мене, якщо потрібна допомога вдягнутися.
На превелике розчарування Семмі зрозуміла, що їй дійсно потрібна допомога, щоб одягтися. Медсестра Лайла була рада допомогти.
Попри це, було так чудово одягнутися в справжній одяг. Це була гладка тканина, яка ковзала по її шкірі. Дівчинка навіть не уявляла, як сильно скучила за відчуттям, коли спина повністю закрита. Одяг висів на ній як мішок, вона не знала, що аж так схудла. Її правий рукав просто звисав. Ну і нехай – Нічному Воронові було б байдуже. Вона мимоволі усміхнулася від цієї думки.
Волонтер з «Загадай бажання» чекав їх біля стоянки. Коли вони підходили, медсестра Лайла нагадала, що чоловіка звуть Мартін. Їй довелося користуватися милицею, щоб мати змогу правильно ходити.
Попри протести Мартіна Семмі залізла на переднє сидіння, і вони рушили до залізничної станції. Вона залюбки спостерігала, як стиль водіння Мартіна пасував його характеру. Він довго гальмував, перш ніж зупинитися, і завжди першими пропускав інших водіїв, навіть якщо це означало зупинитися на п’ять хвилин, поки всі машини роз’їдуться.
На залізничному вокзалі дівчинці було незручно, бо вона потребувала допомоги, щоб піднятися сходами. Але її ноги були слабкими, сама б вона не втрималася. Дівчинка, оглянула натовп, де кожен поспішав на свій потяг, або виходив з нього. Незабаром одне обличчя виділилося з поміж інших: чіткіше і зосереджене. Він помітив її та Мартіна та усміхнувшись підійшов.
Його очі були окреслені темною підводкою, що ідеально пасувала йому. Це змушувало блідо-зелену райдужку ока сяяти, а червоний шрам потьмяніти. Він зупинився перед ними, щиро вклонився і піднявши голову заговорив:
— Як я розумію, то ти і є та особлива людина яку я маю доставити?
Широко розплющивши очі Семмі кивнула, чоловік усміхнувся, а Мартінові було вкрай некомфортно.
— Мене звати Каспар Ейс. Приємно познайомитися з тобою. — Його очі блищали, коли він розмовляв з Семмі. Але повернувшись до Мартіна холодно сказав: — Можеш іти. Далі я сам.
— Ти певна, що це те що ти хочеш зробити? — спитав Мартін збентежено переводячи погляд з Каспара Ейса на Семмі.
— Абсолютно, — усміхнулася Семмі.
Вона схвильовано пішла за Каспаром.
— На який потяг ми сідаємо? — запитала дівчина. Через милиці вони рухалися повільно, але здавалося, мали чітку мету.
Ейс розсміявся, майже хихикав, але відповів виблискуючи очима: — О, це найцікавіше з того що сталося за останні роки! Є лише бійки та звіти з якими хтось має впоратися перш ніж це стане нудним, — він схвильовано підстрибнув, Семмі здалось, що він майже ходить по повітрю. — Звичайно ж ми не поїдемо потягом. Це залізничний вокзал, ми ж не хочемо бути такими очевидними, — він підморгнув перш ніж різко звернути.
Він дав їй хвилинку, щоб наздогнати: — За кілька хвилин за нами під’їде фургон.
Семмі відвели до фургона, їй здавалося, що вона їде на бал. За запрошенням Ейса дівчинка зайняла переднє сидіння. Коли вони з комфортом проїхали одинадцять миль перевищуючи допустиму швидкість Семмі розсміявшись запитала:
— То Ви з бухгалтерії?
— Ну, маленьке лошатко, на великому екрані показують не всі грані кримінального підпілля, — Обличчя Каспара Ейса осяяла усмішка. — Існує багато тіньових витрат та ухилення від сплати податків і це все потрібно контролювати. — Семмі почула як зарипіли шини, коли вони змінили напрямок. — А ось і наш пункт призначення, — вигукнув він.
Обоє вийшли з фургона на розгалуженій стоянці сірого, зловісного сталеливарного заводу.
— Я побачу як він виготовляє зброю, — тихо, з ноткою подиву сказала Семмі.
Всередині приміщення було величезним, відлуння що відскакувало від стін, підкреслювало стукіт милиці Семмі та кроків Ейса. І саме акустика дозволила почути звук кроків до того, як в полі зору з'явився їхній власник. Очі Семмі розширилися вона поглянула на Каспара Ейса шукаючи підтвердження. Вона трохи заспокоїлася, помітивши веселий блиск у його очах.
Гуркотливі кроки затихли, коли перед нею постав високий лисий чоловік, якого вона не раз бачила на Дев’ятому каналі. В нього був масивний протез руки, що виблискував завдяки хитромудрому гравіюванню на сталі.
— Отже, Каспаре, як я помітив, ти привіз мені мою доставку,— сказав він фамільярно, наче розмовляв з братом, хоча вони не були схожі.
Ейс усміхнувся театрально вклонився.
— Так, твій найцінніший клієнт, — почувши сміх Нічного Ворона він підняв голову. — Я буду в іншому офісі, працюватиму над найцікавішими електронними таблицями, які тільки зможу придумати. Було б справді трагічно, якби хтось мене перервав.
— На що це ти натякаєш? — тон Нічного Ворона був жартівливим і драматичним, а на обличчі була усмішка.
— Ти тут великий бос. Як мозок цієї операції, я переконаний, що ти зможеш докумекати. — Нічний ворон подружньому штурхнув його.
— Мабуть, ти помітила як приємно мати поруч такого чортяку-розумника, - звернувся він до Семмі.
— Ей, я тебе досі чую! Як шкода, що я зайняти документами, — гукнув Каспар з іншої кімнати змусивши Нічного Ворона розсміятися.
Семі була в захваті від тутешньої атмосфери. Здавалося, що вони були просто братами, які тусувалися разом, а не суперлиходіями, що хочуть захопити країну. Це заспокоїло її, вона навіть не думало про свій зовнішній вигляд, чи про відсутню руку, тут це не мало значення. Він повів дівчинку просторими коридорами фабрики в іншу кімнату, яка оформлена так, щоб бути схожою на вітальню, хоча диван здавався недоречним на фоні темно-сірої підлоги.
— Для мене честь познайомитися з тобою, — сказав чоловік стаючи навколішки біля дівчинки. — Я був схвильований, ні, навіть шокований дізнавшись що в мене є шанувальниця, — він простягнув свою металеву руку.
Семмі, потисла її зауваживши, що рука була дуже схожа на справжню, дарма що з металу.
— Ну, я часто дивлюся Дев’ятий канал
Він засміявся: — Ну, канал SuperNews досить упереджений в цьому плані. Однак вони мастаки показувати як ефектно я програю.
— Я мала не багато варіантів, — кивнула Семмі сміючись. — Це єдиний канал завжди залишають увімкненим.
Коли Семмі говорила вона посміхалася, але обличчя Нічного Ворона трохи спохмурніло: — Хто залишає?
Питання її здивувало, минуло надто багато часу відколи вона говорила з кимось хто не знав про її ситуацію.
— А… Персонал лікарні. Вони залишають його увімкненим, — вона зніяковіло відвела погляд.
— Так, вони намагаються показати те, що на їхню думку хочуть діти, але це не зажди їм вдається. Вони думають, що діти зможуть поводитись як завжди, бути життєрадісними навіть після того що пережили. Але іноді їм просто потрібно дозволити бути… сумними, чи що.
Він описував те, що Семмі переживала останні кілька місяців. Він зробив це так витончена, це здавалося таким нормальним.
— Я… Вау
— Це те про що думав я в підлітковому віці, коли лежав в готелі госпіталю, — він усміхнувся.
— Це було тоді коли Ви втратили руку?
— Так, це була автомобільна аварія. Тоді мені було дев’ятнадцять, а Каспару сімнадцять, — хоче це не було приємною темою для бесіди, але йому було легко говорити. — Це точно не гірше ніж рак. В порівнянні з тобою я ще легко відійшов. Ти набагато сильніша, ніж був я.
— Дякую, але я не така вже й сильна. Я просто погоджуюсь з усім, все ще просто киваю їм. У мене немає…— Семмі не знала як сказати.
— Автономії?
— Так. Я просто змушена прийняти їхні слова. Я навіть свою руку не змогла зберегти.
Її рукав просто провисав збоку, а примарний свербіж просто зводив Семмі з розуму. Нічний Ворон поклав руку на її хворе плече.
— Можливо ти втратила руку, але ти можеш зробити те, що мало кому доступно, — усміхнувся він. — Ти можеш створити нову.
— Мама сказала, що це неможливо, — вона похитала головою. — Це надто дорого, тому або рука, або коледж, — вона невдоволено закотила очі.
Нічний Ворон потер підборіддя перш ніж крикнути: — Агов, Каспаре! Якщо твої таблиці дозволяють, ти можеш підійти на секунду?
— Чого бажає, твоя лиходійська величність? — буквально залітаючи в кімнату вигукує Каспар.
— Ця юна панянка, — він жестом показав на Семмі. — Сподівається, що зможе піти звідси лише з однією рукою.
— Так, звичайна помилка новачка, — усміхається Ейс
— Я маю на увазі, що ти зробиш нову руку, — звернувся Нічний Ворон до Семмі. — Тобто ти спроєктуєш її тут. І, само собою, вона може мати, скажімо так, додаткові функції, які ти забажаєш.
— Справді? — Семмі була здивовано й одночасно в невимовному захваті. Відтоді коли мама сказала їй вартість нової руки, вона забороняла собі навіть думати про це. Також, їй майже неможливо отримати повністю функціональну руку, оскільки вона правша.
Ейс усміхнувся зморщивши очі, і повів її та Нічного Ворона до кімнати заставленої дизайнерськими столами та технікою.
— Я ніколи не збагну, як ти можеш тут працювати, — важко зітхнув Нічний Ворон.
Ейс повернувся до Семмі закочуючи очі.
— Отож, я, звісно ж, ідейний натхненник цієї операції, — говорить Ейс і від цих слів Нічний Ворон не міг не закотити очі, але Ейс продовжив. — І тому я створю всі, ну скажімо так, «додатки».
На одному зі столиків лежали кілька малюнків і Ейс вказав на них.
— Дивись, протези які я роблю біоелектричні, тобто реагують на те як м'язи твого плеча намагатимуться вказати відсутнім м'язам рук, що вони мають робити. І в результаті протез реагує так, як реагувала б справжня рука.
Разом вони зробили купу вимірювань і зараз вона сидячи за столом між двома лиходіями пояснювала свої ідеї. Дизайн вийшов дійсно крутим. Хоча протез був громіздкішим, ніж звичайна рука, але Ейс пояснив, що він врівноважить це за допомогою тонкого та легкого металу.
— Ви також зробили всі ці красиві штуки ззовні? — запитала Семмі вказуючи на руку Нічного Ворона.
Нічний Ворон розсміявся й Ейс закотив очі.
— Великий і злий самостійно робить свої гравюри. Він у нас митець.
— Це правда, але, гей, як на мене, вийшло добре.
— Ну так, йому належать всі заслуги за естетичну привабливість, але нагадайте, хто як раб працював в інженерних програмах, щоб остання виготовлена мною рука вибухнула в прямому етері?
Нічний Ворон проігнорував його і натомість звернувся до Семмі:
— Я матиму за честь зробити гравюру на твоїй руці, якщо ти дозволиш.
Ось вони, сміючись і розважаючись, працювали над проєктом і Семмі подумала про те, що по закінченню, вона буде змушена повернутися в лікарню. І ця думка пригнічувала. Нічний Ворон помітив, як змінився її вираз обличчя, і запитав про це змусивши Ейса відірватися від 3D-дизайну над яким він працював.
— Просто, після того, як все буде закінчено… чи можна мені залишися тут? Тобто не повертатися в лікарю.
Ейс Каспар і Нічний Ворон перезирнулися. Після миті мовчазної братської битви Нічний Ворон зітхнув і повернувся до Семмі.
— Ось дививсь, ти все ще одужуєш від раку, який є найстрашнішим лиходієм, який лише може існувати. Він набагато-набагато гірший ніж я чи Каспар. Ти була достатньо сильною, щоб бороти його досі. Я був би дуже радий якби ти могла залишитися. Ми б могли до списку всіх наших жахливих злочинів додати ще й «викрадення», але ми не можемо лікувати тебе тут. Якби у тебе було кульове поранення, це була б інша справа, але рак – тварина з норовом. І ти б точно не хотіла, щоб ми були відповідальні, якщо воно повернеться, а ми не помітимо вчасно. Ти маєш знову бути сильною. Ще трішки. Ми зможемо поговорити про це коли ти повернешся. Твій надзвичайно напружений приятель Мартін має електронну адресу Каспара. Нехай він тобі дасть її. Гаразд?
— Крім того, я планую відвідати тебе у лікарні. Як ще мені злиняти від роботи з цими таблицями? — додав Каспар Ейс.
— Ви… Ви ж знаєте, як це бути там, — Семмі опустила погляд. — Я більше не хочу дивитися Дев’ятий канал. Я… я хочу носити нормальний одяг.
— Повір мені, краще побути нещасним зараз, а пізніше носити нормальний одяг, ніж ніколи не вийти з лікарні. Не всі повернулися після тієї автокатастрофи, — після слів Нічного Ворона Ейс опустив погляд.
Та все одно Ейс рішуче підняв голову і поклав руку на плече Семмі:
— З тобою все буде добре. Ти не повіриш, яким малим є проміжок у кілька місяців в контексті вісімдесяти прожитих років. І коли ти будеш вільна, ти зможеш прийти до нас якщо забажаєш, — вираз його обличчя знову став пустотливим. — І ти можеш допомогти нам додати до списку наших злочинів ще й викрадення. Що думаєш?
Семмі легенько кивнула і вже рішуче додала:
— Тож закінчмо мою руку.
Ейс усміхнувся і вказав на екран, пояснюючи як далі приєднаються до роботи 3D-принтери, що вряд стоять на одному зі столів.
— … дивись, щоб зробити його повністю функціональним, ну це займе деякий час. Але поки що для використання ми можемо вдосконалити косметичну руку. Такий підхід набагато кращий, не раджу поспішати з електронікою. Я не хочу вдаватися в деталі, але…
— Він бив мене струмом, — додав Нічний Ворон і Семмі розсміялася.
— Він перебільшує, — закотив очі Ейс. — Але краще не поспішати.
За розмовами та роботою непомітно настав вечір і Ейс тріумфально взяв ще теплий протез з-під 3D-принтера. Вона зняла светр і їй допомогли одягнути його на руку. Вона не усвідомлювала, як порушилася її рівновага через відсутність руку, тепер вона помітила, що стоїть більш вертикально, не схиляючись на бік. Блідо-блакитний матеріал на дотик був гладким, з логотипом, як на вбранні Нічного Ворона.
— Чудово! Це лише тимчасово, поки ми, тобто я, не закінчу міоелектричну руку.
— Як гарно! — Семмі схвильовано покрутилася, але за мить через запаморочення змушена була сісти.
— Ти в порядку? — запитав Нічний Ворон.
— Так, звісно. Мені просто потрібно прийняти ліки от і все. — Вона попорпалася в сумці та з відразою витягаючи контейнер з таблетками важко зітхаючи.
— Мені час іти, чи не так?
Нічний Ворон кивнув. Схопивши свою милицю, вона пішла за Каспаром Ейсом.
— Коли я закінчу з цим, я повернуся. Тож тримайте для мене місце. Гаразд? — сказала обертаючись.
Він посміхнувся і кивнув. Дівчинка разом з Ейсом повернулися на залізничну станцію. Як не дивно, Мартін уже чекав їх там. Для Семмі було загадкою, як він дізнався, коли вона прибуде. Ейс подивився їй у вічі:
— Тепер будь готова, що я з’явлюся, коли ти найменше цього очікуватимеш, — він підморгнув перш ніж розчинитися у натовпі.
Вона підійшла до Мартіна, який виглядав там же нервовим і здавалося, що він відчув полегшення, коли помітив її. Мартін допоміг Семмі спуститися сходами й вони повернулися до лікарні. Дорога назад пройшла переважно в тиші. Вона справді попросила в Мартіна електронну адресу Ейса, і Мартін здивовано дав її.
Було жахливо, коли вона міняла красивий тканинний одяг на жахливу паперову сукню. Але все ж вона отримала задоволення від реакції медсестри Лайли на її нову руку.
Того вечора знову вмостившись у ліжко і не маючи чим зайнятися, вона подивилася на телевізор. Той був вимкнений. Дев’ятого каналу в той день не було. Вона усміхнулася.