Work Text:
- Я вважаю, що це погана ідея, - незадоволено проговорив Привид, кинувши погляд на Соупа.
- А я вважаю, що ти неправий, - відізвався Джоні, закотивши очі, бо ця розмова повторювалася вже втретє з початку дня.
Обидва вони розмістилися на задньому сидінні службового позашляховика, котрим кермував молодий солдат, призначений водієм для двох офіцерів. Рука майора покоїлася на перев’язку у бандажі, а у капітана МакТавіша була забинтована голова і нога. Обидва отримали поранення під час їх останньої місії, тому їм дали відпустки й вони поїхали провести їх у своєму будинку в місті. Саме тоді Джоні й згадав обіцянку, котру дав дітям з сирітського притулку. Ледь не силою він змусив Саймона поїхати й навідати їх, а також привезти подарунки, котрі зараз чекали свого часу у багажнику машини.
- Ти не розумієш, - зітхнув Привид і відвернувся, знов не бажаючи ділитися своїми сумнівами, особливо в присутності стороннього.
Незважаючи на те, що спілкування з маленькою Джи Мін давалося майору несподівано легко, він все ще не вважав себе хорошою компанією для дітей. Кожен раз, згадуючи свого покидька-батька і не знаючи інших прикладів, майор Райлі боявся, що врешті-решт стане для дітей таким же чудовиськом, як і він. Соуп мав на це абсолютно протилежну думку й збирався зробити все, щоб переконати Саймона в тому, що він може бути чудовим не тільки для нього та своїх товаришів по зброї, а і для дітей.
Опинившись у притулку, деякий час двоє офіцерів витратили на підписи кількох документів, після чого призначена їм наглядачка з вихователів передивилася подарунки, впевнившись, що там немає нічого забороненого або небезпечного, і повела в невеличкий садочок, котрий розташовувався на задньому дворі старовинної садиби, в якій був дитячий заклад.
Вихованці притулку грали на майданчику, тільки Чарлі та Джулс видно не було. Вихователька, вірогідно вже знаючи, де вони зазвичай проводять час, повела офіцерів вглиб саду, і незабаром вони вийшли на невеличку галявину, де й знайшлися близнюки. Почувши кроки, вони підняли голови, а потім вскочили і наввипередки помчали до Привида з Соупом.
- Ви приїхали! – кричали вони, обіймаючи офіцерів так, наче вони були їм рідними. – Ми так чекали! Ми вам дзвонили, але ви не відповіли!
- Вибачте, малі, - Джоні незграбно через свою поранену ногу присів і обійняв близнюків. – У нас була робота.
- Ооо, - з захватом протягнула Джулія, помітивши перев’язки, - ви були на війні?
- Що ж, я вас залишу, - втрутилась вихователька і суворо глянула на офіцерів, - можете поспілкуватися. Я буду неподалеку.
Почекавши, поки жінка піде, Джоні вручив дітям пакети зі смаколиками та подарунками. Поки ті роздивлялися все та сперечалися, що кому дістанеться, вони з Привидом присіли на стареньку лавочку поруч.
- То ви були на війні? – нарешті, повторила своє питання Джулі, натягуючи чорну курточку з черепом під заздрісним поглядом брата, котрий явно теж її хотів.
- Майже, - посміхнувся Джоні і підморгнув. – Насправді, ми полювали на терориста.
- Розкажіть! Розкажіть! – почали просити близнюки й усілися на травичку навпроти офіцерів, дивлячись на них благальними поглядами своїх величезних блакитних оченят.
- Ну що ж, - Соуп весело посміхнувся і поклав руку на плече Привида, котрий явно напружився, почувши це прохання, - взагалі-то це воєнна таємниця, але дещо ми все ж розказати можемо. Правда, Сай?
- Як скажеш, - зітхнув той, але Джоні помітив, що його погляд потеплішав.
- Отже, все почалося з того, що наш командир зібрав наш підрозділ, щоб повідомити про нову місію, - почав Соуп, пригадуючи, як все відбувалося насправді.
…Підрозділ отримав наказ зібратися в кімнаті відпочинку для брифінгу посеред ночі, і все це говорило про те, що місія буде терміновою та дуже важливою. Майор Прайс вже чекав біля стола для брифінгів, але все ж дав сонним бійцям пару хвилин для того, щоб зварити собі каву або чай, перш ніж почати вводити їх у курс справи.
- Наша наступна ціль – російський терорист та воєнний злочинець Геннадій Пірожин, котрий очолює власну ПВК «Бах», - одразу перейшов до суті Прайс і повісив на дошку фотографію вищезгаданої людини. – Він та його бійці відмітилися у багатьох війнах та локальних конфліктах, було задокументовано безліч скоєних ними злочинів як по відношенню до військових, так і до цивільного населення… У тебе питання, Кьоніг?
- Так, сер, - кивнув австрієць. – Бах – це як композитор, чи як бабах?
- Не знаю, - роздратовано відповів Прайс, - думаю, як композитор. Питання по суті будуть?
- Ніяк ні, сер, - відчеканив Хорангі та пхнув австрійця ліктем в бік.
- Чудово, - кивнув майор і продовжив. – На цього покидька виписаний ордер міжнародним кримінальним судом Гааги. Нещодавно у нього стався конфлікт з діючою владою Росії, через що він був змушений покинути країну. Це шанс схопити його і притягнути до відповідальності, поки він не дістався до однієї з держав, що не є учасницею Римського статуту, і не загубився там назавжди. Для цієї задачі обрали наш підрозділ. Але…
Майор обвів бійців поглядом, і всі зосередились та напружились, розуміючи, що після такого «але» напевне будуть деталі, які значно ускладнять їх місію.
- У Пірожина є двійники. Наразі ЦРУ відстежує три кортежі, і в кожному з них є людина, схожа на нашу ціль. Перший через Ірак та Судан прямує в Ефіопію або Сомалі. Другий пересувається Китаєм у напрямку Північної Кореї. Третій вже вилетів з Туреччини приватним рейсом до Канкуну, звідки, вірогідно, морем дістанеться до Куби або до США, домовившись з тими, хто переправляє нелегальних емігрантів. Часу у нас мало, тож доведеться розділитися на три групи і діяти одночасно. Наша задача – взяти Пірожина живим і вивезти на територію найближчої країни-учасниці Римського статуту, де його можна буде заарештувати офіційно та доставити в Гаагу. Першу групу очолю я, другу – капітан МакТавіш, третю – майор Райлі.
Привид та Соуп переглянулися, зрозумівши, що цього разу не зможуть прикривати один одному спини, але заперечувати, звісно, не стали.
- Саймоне, - тим часом звернувся до майора Райлі Прайс, - що підказує тобі твоя інтуїція?
- Я думаю, що справжня ціль – та що прямує в Мексику, - подумавши секунду, відповів Привид.
- Що ж, отже ти відпрашся саме туди, - кивнув Прайс. – В складі твоєї групи буде старший лейтенант МакТавіш, а в Мексиці тебе підтримає наш старий друг полковник Варгас. Соуп, ти вирушиш у Китай і візьмеш з собою Хонг Джина, його навички та знання мови стануть тобі в нагоді. Я візьму на себе Африку і мені знадобиться хороший снайпер, тож Кьоніг, ти – в моїй групі. Решту особового складу визначимо в гелікоптері на шляху до аеропорту.
Бійці пильно подивилися на фото, на якому був зображений неприємного виду лисий чоловік з набряклим витягнутим обличчям.
- Ненавиджу воєнних злочинців, - пробурмотів Громско й похитав головою.
- Та невже? - фиркнув Кьоніг та обвів поглядом решту. – Хто з вас жодного разу не скоював військових злочинів – підніміть руки.
Бійці мовчки переглядалися. Жодна рука не була піднята.
- Це жорстокі часи, брате, - неголосно проговорив Привид. – Добро більше не може перемогти зло. Тепер зло перемагає тільки інше зло.
- Ну все, хлопці і дівчата, якщо питань немає – марш збиратися, - перервав цю філософську дискусію майор Прайс. – Беріть все, що у вас є. Виліт через тридцять хвилин…
Близнюки забули навіть про шоколадні апельсини в своїх руках, слухаючи Джоні з розкритими ротами. Звісно, він розповідав далеко не все, але Привид не міг не відмітити, що виходило це у нього цікаво й захоплююче.
- То ваш командир всіх вас розділив? – нарешті, спитав Чарлі й нахмурився. – Він злий!
- Зовсім ні, - несподівано для самого себе втрутився Привид. – Насправді він дуже хороший і добрий. Він… мій батько. Просто така вже в нас робота.
- Це правда, - поважно кивнув Соуп, старанно приховуючи свою радість від того, що Саймон, нарешті, заговорив. – Отже, ми прилетіли в аеропорт, і кожна бойова група сіла на свій літак. Наш командир зі своїми бійцями вирушив в Африку, Привид – в Мексику, ну а я відправився у Китай.
…Звивиста дорога пролягала між високими прямовисними скелями, котрі сходилися так щільно, що знизу між ними майже не можливо було побачити небо. Бойова група капітана МакТавіша вже зайняла свої позиції – використовуючи альпіністське спорядження, вони закріпилися за скелі і висіли на тросах ярдах в десяти над дорогою. Кортеж з кількох позашляховиків, набитих бійцями російської ПВК, вже в’їхав в ущелину, тож Соуп об’явив повну бойову готовність і зажав в кулаку детонатор.
- Хорангі, ціль на тобі, - проговорив капітан в мікрофон своєї рації. – Ми займемо бійців, ти захопиш і виведеш Пірожина з небезпечної зони. Неважливо, справжній він чи ні, ми маємо доставити в Гаагу всіх трьох.
- Прийняв, - відповів Хонг Джин.
- Конор, ти дізнався, в якій машині ціль? – Соуп глянув в той бік, де вже виднілося світло від фар позашляховиків.
- В третій, сер, - незворушно відповів розвідник.
- Чудово, - посміхнувся Джоні, - отже, перша нам не потрібна.
Незабаром кортеж опинився просто під бойовою групою. Соуп напружився, повернув голову і, як тільки перша машина заїхала за поворот, натиснув на кнопку свого детонатора.
Вибух струсив землю. Скельний виступ розколовся, і десятки тонн каміння поховали під собою позашляховик з бійцями ПВК та повністю перекрили дорогу попереду.
В ущелині запанував хаос. Друга машина не встигла загальмувати й врізалася в завал. Решта зупинилися, і останні вже намагалися задкувати, бо розвернутися на цій ділянці шляху було неможливо, але тут їм на голови обрушилася смерть.
Бойова група Соупа стрімко і вправно зісковзнула по тросам вниз. Відчепившись від них, бійці розосередилися, опустили на очі тепловізори й, користуючись безладом і навіть панікою супротивника, почали бій, або, скоріш, бійню.
Хорангі непомітно й стрімко пробирався до машини, в якій знаходилася ціль. Пірожин явно не квапився покидати свій броньований позашляховик і приєднуватися до бою, але так було навіть краще – не доведеться шукати його в цьому хаосі. Схоже, він вигнав назовні всіх, хто знаходився з ним в машині, і тепер ці бійці стояли навколо, тримаючи зброю напоготові.
- Граната! – закричав хтось, і через секунду пролунав вибух.
Соуп кинув погляд в той бік і зрозумів, що водій останньої в кортежі автівки вже майже виїхав з ущелини, вірогідно, вирішивши кинути своїх товаришів, але Конор не дав йому цього зробити. Граната закотилася під машину, і її перекинуло вибухом так, що виїхати тепер не зможе вже ніхто.
- Гарна робота! – похвалив Соуп, ухилився від удару ножем і звернув своєму супротивнику шию.
Луна та Зімо побили фари в решті машин, бо темрява зараз була їхньою перевагою. Поки бійці ПВК зорієнтувалися і дістали ліхтарі, їх кількість значно поменшала. Соуп наказав по можливості використовувати холодну зброю, щоб темрява ховала їх якомога довше, і поки всі чудово з цим справлялися.
- Калісто, - прошепотів Хорангі в рацію, - бачиш мене?
- Так точно, - відповіла та.
Вона спостерігала за полем бою зі скелі, підтримуючи товаришів влучними пострілами зі свого блочного лука. У якості снайпера капітан МакТавіш обрав саме її, і це виявилося дуже вдалим рішенням.
- Можеш зняти тих трьох покидьків праворуч від машини цілі? – спитав Хорангі, дістаючи пістолет з глушителем та підкрадаючись зліва, де було всього двоє ворогів.
- Звісно, - відповіла Аллард. – Чекаю команди.
Хонг Джин підкрався ще ближче, підняв зброю і сказав:
- Давай!
Швидко застреливши двох супротивників зі свого боку, він вскочив на ноги, рвонув дверцята машини й відсахнувся в сторону. Ціль відкрила вогонь зі свого ПМа, однак Хонг Джин встиг сховатися і не отримав жодної кулі. Коли прозвучало вісім пострілів, Хорангі заскочив в салон і, не даючи Пірожину можливості перезарядити свою зброю, ткнув пістолетом йому в лоба.
- Підеш зі мною, - прошипів він, другою рукою дістаючи з карману розгрузки наручники.
Перестрілка все ж почалася, і бійці Соупа, ховаючись за машинами, стали відстрілювати супротивників – тих, хто ще стояв на ногах. Сам капітан в цьому участі не приймав, бо його затиснув один з бійців ПВК – здоровенний і дуже вправний з ножем. Соуп відбивався поки що досить успішно, але перейти в атаку не міг та відступав, розуміючи, що ще трохи – і він упреться спиною в скелю.
Джоні ніколи не був дуже вправним з ножем. Привид витратив багато часу на те, щоб натренувати його до прийнятного рівня, але зараз йому попався явно сильніший супротивник. Він вправно комбінував випади своїм ножем з прийомами рукопашного бою і вже збив з голови Соупа шолом з тепловізором, залишивши їх на рівних умовах.
Десь позаду знов пролунав вибух, і ворог на секунду відволікся. Джоні спробував скористатися цим і махнув своїм ножем, однак той встиг відсахнутися та отримав лише незначне поранення. Це тільки розізлило бійця ПВК, і він, зробивши кілька обманних випадів, різко вдарив Соупа по руці, вибиваючи його ніж. Рука Джоні стрімко потягнулася за пістолетом, однак він не встиг – супротивник вдарив його головою об скелю, а потім з розмаху встромив свій клинок йому в стегно.
Джоні впав на коліна й на руки, потряс головою, а потім несподівано вирвав ніж зі своєї ноги і вдарив ним у живіт росіянина. Той завмер, відступив на пару кроків і впав, схопившись за рукоятку.
- Як тобі таке, покидьок, - виплюнув Джоні і, піднявшись, зажав рану долонею…
- Нагадай мені, щоб я поновив твої тренування з ножового бою, коли ти одужаєш, - незадоволено пробурчав Привид, котрий вперше почув історію про те, як саме його коханий чоловік отримав поранення.
Звісно, Джоні розповідав без кривавих подробиць, але Саймону вистачало досвіду, щоб уявити, як все було насправді.
- Як скажете, майоре, - солодко протягнув Соуп, а потім весело посміхнувся, - от тільки доведеться почекати, поки загоїться ваш перелом.
- Для того, щоб тренувати тебе, мені вистачить і однієї руки, - незворушно відповів Привид.
Чарлі та Джулія весело захихикали й захрумтіли чіпсами з великої упаковки, яку купив для них Джоні, незважаючи на бурчання Саймона про те, що дітям можна було б привезти більш корисних смаколиків.
- А тепер я розповім вам, як зі своєю частиною місії впорався наш командир, - заявив Соуп і, простягнувши руку, взяв собі жменю чіпсів. – Він взяв у свою бойову групу нашого неперевершеного, найкращого в світі снайпера, і це виявилося дуже вдалою ідеєю. Отже, уявіть собі звичайний африканський пейзаж – величезну рівнину, вкриту засохлими кущиками і травою, невисокі жовті скелі й неасфальтовану дорогу, що йде крізь цю порожнечу.
…Перший з п’яти пікапів з кулеметами, встановленими у кузовах, налетів на колючу стрічку. Одне з колес лопнуло, інші були проколоті, і машину повело в бік, а потім вона перекинулася, здіймаючи хмару дрібного піску. Кулеметна рама з неприємним скреготом зламалася, і бійці ПВК, що сиділи в кузові, посипалися на пильну дорогу, ламаючи собі кістки, опиняючись перемолотими тисячами фунтів зім’ятого, розжареного сонцем металу.
Інші машини зупинилися, руйнуючи строй. Кулеметники почали розгортати свою зброю в різні боки, але в цю мить бійці майора Прайса відкрили вогонь із-за скель та чахлих кущів на узбіччі, створюючи видимість більшої кількості людей, ніж було в їх групі.
Кілька бійців ПВК попадали, стікаючи кров’ю, але решта швидко зорієнтувалися й зайняли оборонні позиції за своїми машинами. Ціль була серед них, і це виключало можливість використання гранат. Якби вирішував Прайс, він би довірився інтуїції Привида і наказав перебити всіх, але, на жаль, у командування був на це свій погляд.
Підкоряючись наказам, які направо й наліво роздавав Пірожин, кілька його бійців знов полізли в машини до кулеметів, а потім решта під їх прикриттям почали перебіжками пересуватися у напрямку ворожого вогню. Це було дуже погано, бо битися на відкритій місцевості з супротивником у кількості вчетверо більшій ніж власні сили було б непродуктивно. Відступати, втім, теж було нікуди, тому бійці майора Прайса збились у купу й відчайдушно відстрілювалися, поки їх не оточили з усіх боків.
- Припинити вогонь, - неголосно наказав Джон і кинув погляд кудись вдалину, туди, де виднілися обриси досить високої гори.
Його бійці неохоче підкорилися, бо в них вже з усіх боків цілилися вороги. Розступившись, останні пропустили вперед свого командира, і Пірожин, підійшовши ближче, але так, щоб у випадку чого не потрапити під перехресний вогонь, стягнув шолом і провів долонею по спітнілій лисій голові.
- Америкашки? – спитав він, наче і не бачив шеврони з різними прапорами на броніках бійців. – Хто вас послав за мною? Чого вам треба?
Звісно, ніхто йому не відповів. Бійці похмуро дивилися один на одного і на свого командира, розуміючи, що у нього напевне є якийсь запасний план, але який саме – ніхто не знав.
- Ну нехай, не хочете по-хорошому, тоді поговоримо по-поганому, - недобре посміхнувся голова ПВК.
- Ну це ви вмієте, - з презирством проговорила Клео і сплюнула під ноги.
- З тобою, крихітко, я поговорю особисто, - Пірожин витягнув пом’яту пачку цигарок і дістав собі одну. – Киньте зброю! Негайно!
Майор Прайс повільно підняв руку, в якій був пістолет, а потім розжав пальці…