Work Text:
Бійці зібралися у кімнаті відпочинку навколо столу для брифінгів, чекаючи на своїх командирів. Всі вже знали про формальні зміни у посадах капітанів Райлі і МакТавіша, однак по факту нічого не змінилося, і це не могло не радувати.
Кількох з них, втім, тут не було. Аксель, Фара і Роза отримали відпустки за станом здоров’я і роз’їхалися по домам. А Кьоніг, нікому нічого не сказавши, просто взяв кілька днів відгулу і зник, не попрощавшись ні з ким, окрім Хорангі. Корейця розпитували, бо знали, що вони з австрійцем друзі, але той лише незворушно потискав плечима і казав, що у Кьоніга виникли термінові справи. Які саме? А це вже його власне діло. В принципі, знаючи любов Кьоніга до усілякого роду контрабанди і забороненої зброї, всі вирішили, що він просто поїхав щось купити, щоб потім привезти на базу і вихвалятися перед іншими. Дехто з учасників місії, яка стала початком кінця для полковника МакБрайта, бачили тіла жертв дивних димових шашок і здогадувались, що ці штуки дав капітану Райлі саме його брат по зброї, але, звісно, зайвих запитань ніхто не задавав.
- Так, хлопці і дівчата, часу у нас мало, тож зосередьтесь і слухайте, - Привид зайшов до кімнати першим, і всі повернулися в його бік, не приховуючи привітних усмішок.
За ним йшли Соуп і майор Прайс, але і вони навіть не намагалися зробити серйозні обличчя. Це була перша місія підрозділу після жахливих подій, що трапилися по вині полковника МакБрайта, і кожен з цих скажених давно вже жадав знов опинитися на полі битви.
Прайс розгорнув великий план якогось корабля і розклав його на столі, в той час як Привид повісив на дошку мапу, на якій вже було кілька позначок, зроблених чорним і червоним маркерами. Соуп теж прийшов не з пустими руками, він приніс якийсь великий кейс для зброї і поставив його біля стіни за своєю спиною.
- Члени радикального терористичного угрупування з Конго щойно захопили великий торговий корабель з українським зерном, який зайшов в порт Ліверпуля для дозаправки і мав вирушити у Південну Америку, - почав брифінг Привид. – Вони вимагають зміни курсу і доставки вантажу у свою країну. Зараз влада намагається вступити з ними у перемовини, але терористи не бажають йти на компроміси. Вони взяли в заручники команду судна, замінували його і погрожують підірвати, якщо їх умови не будуть виконані. Перед нами стоїть кілька задач. Перша – звільнити заручників. Друга – не дозволити скоїти вибух у великому порту, бо це призведе до катастрофічних наслідків. Третя - ліквідувати терористів. Четверта і найменш пріоритетна – взяти лідерів угрупування живими для допиту і показового суду.
- Пробачте, сер, - Калісто підняла руку, як в школі, і Привид подивився на неї, незадоволений тим, що його перебили, - чи можу я спитати, четверту задачу визначило як найменш пріоритетну вище командування, чи особисто ви?
- Особисто ми з майором Прайсом і капітаном МакТавішем, - незворушно відповів капітан Райлі. – Тебе щось не влаштовує, солдате?
- О ні, сер, навпаки, - на губах Калісто з’явилася хижа посмішка.
- Добре, - кивнув Привид. – Штурм очолить капітан МакТавіш, тож передаю слово йому.
- Дякую, капітане Райлі, перший командире, сер, - Джоні пройшов повз Саймона, мимохідь провів пальцями по черепу на його масці і встав праворуч від мапи. – Отже, терористи чекають на штурм з суші, тому ми почнемо з моря. Сподіваюсь, ніхто з вас не забув, як плавати з аквалангом, тому що всі три бойові групи здійснять проникнення саме таким чином. Першу – групу альфа – очолить Хорангі. Ти і твої люди, Хонг Джин, звільнять заручників. Ось тут на кресленні вказане місце, де ви маєте піднятися на борт. Це найближча точка від відсіку, де тримають команду. Ми з капітаном і майором відмітили оптимальний маршрут входу і виходу, але я довіряю твоєму досвіду, Хонг Джин, і все, чого ми від тебе чекаємо – це досягнення цілі.
- Слухаюсь, сер! – Хорангі виконав військове вітання.
Його нога все ще не зцілилася повністю, але завдяки експериментальному лікуванню і спеціальному бандажу він міг приймати участь у бойових діях, чому був несказанно радий.
- Групу розмінування – браво – очолю я, - продовжив Соуп. - Місця встановлення вибухівки відмічені на кресленні червоним. Ми піднімемося на борт по якірному ланцюгу на кормі і пройдемо наступним маршрутом, знешкоджуючи всі вибухонебезпечні предмети на нашому шляху. Групу ліквідації – чарлі - очолить Луна. Четверта задача теж на тобі, красуня, наполягати не стану, але ти вже постарайся.
- Так точно, сер, - серйозно кивнула Це Мінгжу, а потім примружила очі. – Чи буде в нас якесь прикриття?
- Звісно, - відповів майор Прайс, виступивши вперед. – Як і завжди, вас буде прикривати снайпер.
- Що, хтось з поліції, так? – скривився Громско і додав. – Курва! І де наш szalony pułkownik*, коли він так потрібен?
- Душею він з нами, Собеславе, - Привид взяв кейс, який приніс Соуп, грохнув його на стіл поверх креслень і відкрив, демонструючи всім Баррет М82, що лежав всередині. – Дозволив мені взяти його гвинтівку, щоб зіграти для вас чергову неперевершену симфонію. Бігати ми з майором Прасом ще не можемо, тож будемо берегти ваші життя звідси. Наші позивні на час цієї місії – дельта-1, це майор, і дельта-2, я.
Він повернувся до карти і вказав на точку, де розташовувалась висотна будівля. З її даху відкривався чудовий огляд на весь корабель, а досвідчений стрілок ще міг вхопити фрагменти нутрощів величезного сталевого монстра крізь невеличкі ілюмінатори вздовж борта.
- Що ж, з такими ангелами-охоронцями можна не боятися геть нічого, - задоволено проговорив Громско.
Привид швидко назвав склад кожної з бойових груп, і бійці розбіглися по кімнатам, щоб надягти форму і взяти необхідне спорядження.
Бійці натягнули акваланги ще в гелікоптерах. За наказом Привида останні сіли так, щоб з корабля цього видно не було, після чого Прайса і Привида забрали на звичайному цивільному автомобілі і повезли до обраної ними точки. Чітко у визначений час Привид вже лежав на позиції, поставивши Баррет на сошки, а Прайс сидів поруч з біноклем, спостерігаючи за тим, що відбувається на захопленому кораблі.
- Група дельта на позиції, - повідомив він, - як чутно?
- Група альфа чує добре, сер, - тихо відповів Хорангі. – Ми виявили відкритий ілюмінатор у більш вигідній точці, ніж визначена точка входу. Дозвольте скористатися ним?
- Дозволяю, - відповів Прайс. – Група браво, як чутно?
- Готові піднятися на борт, - почувся голос Соупа.
Привид глянув через оптичний приціл в те місце, де група капітана МакТавіша мала піднятися на палубу корабля по якірному ланцюгу.
- Група браво, чекати, - наказав він, побачивши двох терористів, що влаштували перекур недалеко від того місця. – Група чарлі, що у вас?
- Ми вже на об’єкті, сер, - доповіла Луна. – Готові починати виконання завдання.
- Починайте, - дозволив майор Прайс.
Привид побачив, як двоє курців викидають недопалки за борт і йдуть геть, після чого віддав наказ групі браво теж підніматися на корабель. Він уважно спостерігав за тим, як Соуп жестами наказує своїм бійцям розділитися, щоб якомога швидше знешкодити всю вибухівку і, якщо буле треба, прийти на допомогу групі чарлі.
Хорангі зі своїми бійцями пересувався максимально обережно. Вони мали спуститися на нижню палубу, де в одному з трюмів тримали команду корабля, ліквідувати охорону і вивести людей до рятувальних шлюпок. Це було найскладніше завдання, бо робити все потрібно тихо, щоб на шум не збіглися терористи і цивільні не постраждали. Звіряючись з даними креслень, які Хонг Джин завантажив на свій планшет, вони вийшли до сходів і причаїлися, бо тут стояло кілька ворогів з калашами.
Стілетто дістала з карману свою викидуху і глянула на командира з запитанням в очах. Гус поворушив пальцями і жестом зобразив зламану шию. Хорангі намацав метальний клинок і, глянувши на бійців, махнув рукою в бік супротивника. Його ніж встромився в основу черепа першого терориста. На другого стрибнув Родрігез і звернув йому шию. Третій смикнувся, але на його шляху опинилася Стілетто, яка нанесла декілька стрімких точних ударів в місця, де проходять найбільші артерії. Бійці швидко затягнули тіла в одне з приміщень, зачинили двері і почали спускатися в надра величезного корабля.
- Група альфа мінуснула трьох, - доповів Хонг Джин. – Рухаємося далі.
Група браво тим часом розосереджено пересувалася по палубі, ховаючись за вантажними контейнерами і ящиками. Терористи влаштували тут безлад, і це було тільки на руку спецпризначенцям. Соуп розділив своїх бійців на три групи по троє, і Привид бачив, що одна вже дісталася люка, що вів всередину. Судячи з вихідних даних, всього зарядів було п’ять, але по факту могло виявитися більше, тому, опинившись всередині корабля, бійці перевіряли всі можливі місця закладання вибухівки.
Соуп перерізав горлянку занадто розслабленому як для такої справи терористу і, затискаючи йому рота, щоб заглушити хрипи, визирнув із-за контейнера. Тіло в його руках обм’якло, і Фендер з Конором запхали його під брезент, сподіваючись, що кров не розтечеться, привертаючи увагу. Шлях до люка виглядав чистим, і Соуп майже віддав наказ рухатись, коли в його навушнику почувся голос Привида.
- Браво-1, стояти, - наказав він, слідкуючи через оптичний приціл за патрулем з трьох терористів, що перетинали палубу. – Чекати команди.
Троє бійців причаїлися, і дійсно, через хвилину почули кроки і переговори, а потім побачили ворогів. Вони пройшли повз мотлох і труп, накриті брезентом, повз контейнер, за яким ховалися бійці, і, Привид, побачивши, що група Соупа опинилася поза полем їх зору, коротко скомандував:
- Браво-1, пішли!
Луна розуміла, що для спрощення завдання її бойової групи краще всього спочатку ліквідувати лідерів, які віддають накази. Тому вона наказала своїм бійцям не розмінюватися на поодинокі вбивства, і вела їх до містка. Саме там засіли очільники угрупування, позакривавши ілюмінатори листами фанери, щоб стати недосяжними для снайперів.
- Чарлі-лідер, - заговорив з Луною майор Прайс, - я бачу, ви вирішили почати з найцікавішого. Нагадую про четверту задачу.
- Зрозуміла, сер, - відповіла Луна і підняла кулак вгору, наказуючи своїм бійцям зупинитися і пропустити патруль, а потім пошепки продовжила. – Ми майже на місці. Який статус у групи альфа?
- Ведемо заручників до шлюпок, - відповів Хорангі. – Майже дісталися палуби. Було б непогано, якби хтось відволік цих покидьків, бо провести цивільних по відкритій території буде непросто.
- Браво-лідер, що у вас? – спитав Прайс.
- Знешкодили чотири заряди, але тут є ще мінімум три, - відповів Соуп і, не стримавшись, додав, - знов клята розвідка нас підставляє.
- Відставити, солдате, - обірвав його майор. – Закінчуйте свою справу і майте на увазі, що нагорі зараз стане жарко.
- Прийняв, сер! – відповів Джоні.
- Група чарлі, починайте, - наказав Привид, глянувши на Прайса, щоб впевнитися, що він згоден. – Нехай хтось прибере фанеру з мого боку і я вас підтримаю.
- Прийняла, дельта-2, - відповіла Луна, і її бійці короткими перебіжками спрямували до сходів, що вели на місток.
Весь цей час досвідчені переговірники відволікали увагу терористів пустими обіцянками, бо вже знали, що на кораблі працює оперативна спецгрупа. Луна зі своїми бійцями увірвалася на місток, і Клео одразу ж кинулася до ілюмінаторів, а решта вступили в бій. Терористи швидко отямилися, і їх було більше, тож вони зайняли зручні позиції і відкрили вогонь у відповідь, не даючи групі Луни підняти голів.
- Дельта-2, нам потрібна підтримка! – крикнула Це Мінгжу.
- Дивись уважно, - почула вона у відповідь спокійний голос капітана Райлі.
Привид прицілився і м’яко натиснув на спусковий гачок. Важкий Баррет штовхнув його в плече, і виплюнув кулю .50 калібру, яка пробила скло ілюмінатора і голови одразу двох терористів.
- Чудовий постріл, дельта-2, - посміхнувся майор Прайс, котрий спостерігав за містком у бінокль.
Скориставшись секундним збентеженням ворога, Луна віддала наказ атакувати. Привид, впевнившись, що група чарлі справляється, перевів свій смертоносний погляд на групу альфа. Хорангі, Стілетто і Гус вже вивели заручників на палубу і чекали слушного моменту, щоб перебігти до шлюпок.
- Альфа-лідер, - Привид притиснувся щокою до прикладу і здійснив два постріли, прибравши терористів, що бігли у напрямку містка, - шлях вільний.
- Прийняв, - коротко відповів Хонг Джин і повернувся до своїх бійців і переляканої команди корабля. – Ви чули Привида? Пішли, пішли!
Пересуватися швидко у них не виходило. Капітан корабля був чоловіком похилого віку, а серед матросів виявилось кілька хлопців з надмірною вагою, і всі вони просто фізично не здатні були бігти з тією швидкістю, якої вимагала ситуація. На їх щастя, Привид продовжував спостерігати за ними, направляючи крізь лабіринт з ящиків та контейнерів і ліквідуючи всі загрози.
- Стоп, - наказав Привид, і Хорангі продублював його команду цивільним.
Баррет вистрілив двічі, і Прайс злегка скривився. Він був в навушниках, але навіть вони не рятували від потужного голосу гвинтівки Кьоніга.
- Десять футів до ящиків, потім впали, - продовжив Привид, вишукуючи нові цілі.
Віддача у Баррета була шаленою, і плече, рана в якому загоїлася не так давно, вже починало боліти, але зараз капітан Райлі про це не думав. Він дивився, як Густав і Сальватріче підганяють ошалілих цивільних і як Хонг Джин кричить на них, вірогідно, наказуючи впасти за укриття. Двоє терористів не стали чекати, поки заручники отямляться, і майже відкрили вогонь, але Привид з Барретом знов першими сказали своє слово.
Одна куля пробила шию першого терориста, майже відірвавши йому голову. Другий пригнувся і став озиратися, шукаючи, звідки стріляли, але Привид не став чекати, поки до нього дійде, що це робота снайпера. Друга куля увійшла між очей терориста, і його потилиця буквально вибухнула. Уламки кістки, кров та шмаття мозку виплеснулися на заручників, і хтось з них одразу ж почав блювати.
- Ну дякую тобі, дельта-2, - сердито проговорив Хорангі і двома пальцями зняв шматочок шкіри з волоссям зі своєї камуфляжної маски.
- Вибач, альфа-лідер, - без жодної краплі жалю в голосі відповів Привид. – Шлях вільний. Вам залишилося пройти п'ятнадцять ярдів. Пішли!
- Мені здається, Кьоніг позичив Привиду не тільки гвинтівку, а і свій клятий характер, - буркнула Стілетто, а потім тряхнула головою і побігла за заручниками, прикриваючи тил.
Опинившись біля шлюпок, капітан команди зміг якось організувати своїх матросів, і ті почали спускати човни на воду, поки троє спецпризначенців прикривали їх від вірогідних загроз. Вже коли настав час останньої шлюпки і останньої групи людей включно з бійцями групи альфа, всі почули веселий голос Соупа.
- Група браво завдання виконала, - повідомив він. – Ми приєднуємося до групи чарлі і беремо на себе палубу.
- Чудово, браво-лідер, - майор Прайс задоволено посміхнувся. – Чарлі-лідер, чула?
- Так точно, дельта-1! – почувся захеканий, але бадьорий голос Луни. – Альфа-лідер, який ваш статус? Ви можете затриматися на об’єкті хвилин на п’ять?
Хорангі не хотів затримуватися з цивільними навіть на п’ять секунд, але обов’язок є обов’язок, і він спитав навіщо.
- Зіро підстрелили, і він вже йде до вас, і не один, а з подарунком, - відповіла Луна.
Майор Прайс знайшов поглядом Закарію і побачив, що той важко біжить, тримаючись за бік, і тягне на мотузці зв’язаного терориста.
- Альфа-лідер, підтверджую наказ чекати, - сказав він.
Терорист щось безперервно і дуже емоційно говорив, але Зіро тільки пхав його ногою, повторюючи, що він ні хуя не розуміє. Густав пішов їм назустріч, і разом вони швидко дісталися останньої шлюпки та, нарешті, покинули корабель. Впевнившись, що всі заручники у безпеці, Привид знайшов Соупа і перезарядив Баррет, готовий прикривати і вести його бойову групу. Як і думала Це Мінгджу, після ліквідації лідерів справа пішла швидко. Група чарлі виганяла і викурювала терористів на палубу, де їх вже чекала група браво і невидимий, але смертоносний дельта-2 з його Барретом .50 калібру.
Незабаром все було скінчено. На корабель повалила купа поліцейських і якихось людей в цивільному, а бійці елітного спецпідрозділу навпаки, зібралися і швидко покинули місце своєї чергової перемоги. Почало темнішати, але у них були всі шанси повернутися на базу до вечері.
Полковник МакБрайт повільно розплющив очі і зрозумів, що знаходиться десь у лісі, котрий оточував військове містечко з усіх боків. Він пам’ятав, як вийшов з будівлі, в якій тепер працював, і збирався повертатися на свою нову квартиру, але решту спогадів застилала темрява.
Озирнувшись, полковник побачив, що десь в стороні горить багаття. Він спробував встати, але швидко зрозумів, що це неможливо, бо мотузки міцно стягують його руки і ноги. Він засмикався, спробував крикнути, але з горла вирвався лише жалюгідний хрип. Тим часом темрява, що оточувала вогнище, заворушилася і оформилася у не по-людські кремезну постать, яка, втім, мала абсолютно людські обриси. Цей чоловік випрямився у весь свій величезний зріст, схилив набік голову, на яку був надягнений якийсь чорний чи то мішок, чи то капюшон, а потім почав повільно наближатися. Останнім, що почув МакБрайт перед тим, як поринути в океан болю, був низький хрипкий голос, що неспішно і зловісно наспівував:
- O, du lieber Augustin, Augustin, Augustin, - чоловік зробив паузу, щоб сунути під свій капюшон пляшку шнапсу і зробити великий ковток. - O, du lieber Augustin, alles ist hin**…