Work Text:
Все почалося тоді, коли Марк і Юта лежали на ліжку. Марк дихав через розкриті губи та проводив пальцями по своєму вологому, спітнілому волоссі знову й знову. Він відчував шкірою, що Юта дивився на нього пильно, не кліпаючи – його фірмовий хижий погляд, від якого у Марка кожного разу підгиналися колінка.
Юта накинув на них якесь тонке покривало, щоб вони не застудилися під потоком холодного повітря зі старого кондиціонера. Тишу порушувало тільки сопіння Юти та важке дихання Марка.
А потім Марк відчув це.
Невагомий дотик пальців ніг до пальців ніг.
Він наважився перевести погляд вниз не одразу. Його скувало по руках та ногам, але туди, де шкіра грілася об шкіру, його тягнуло потужною магнітною хвилею. Він піддався незрозумілій силі й подивився на їхні ноги, що припали один до одного. Майже одного розміру, схожі за шириною. На нозі Марка в парі місць були помітні почервоніння – звичайно, він же не послухав Чону й не змінив ті незручні туфлі, в яких йому треба було працювати всі вечори безперервно. Туфлі Юти, недбало кинуті в поспіху у передпокої, були напевно зручними настільки, що він їх навіть не відчував…
Марк знав, що цими безглуздими, нічого не значущими думками він просто намагається відволікти самого себе. Цей легкий, ледь відчутний дотик, абсолютно невинний у порівнянні з тим, чим вони займалися буквально тільки що, змушувало серце битися настільки швидко, що йому не вистачало повітря.
- Хьо-ьо-ьон, – проскрипів він, насилу ворушачи язиком: все тіло все ще відчувалося як желе. Він рідко звертався до Юти таким чином – частіше він звертався до нього «Юта-хьон» чи просто «хьон». І якщо Марк називав Юту «хьо-ьо-ьон», то це означало, що щось сталося. Юта викладає на нього руки зовсім не по-дружньому в громадських місцях, Юта бентежить його своєю відвертістю, Юта не дає йому того, що відчайдушно необхідно прямо зараз.
- Марку, поїхали у Мінато разом. Ти хочеш?
Тепер серце зжалося. Тема поїздки у Мінато підіймалася вже не раз, але останнім часом вони говорили про це частіше та конкретніше. Причина була проста: вже менше, ніж через десять днів, Юта повинен був полетіти туди у відрядження на три тижні. Марк не був готовий. Він не був готовий зовсім – ні до відрядження, ні до того, що йому потрібно було дати чітку відповідь на питання Юти.
- У мене навчання. І робота, – він дістав два своїх головних козирі; вони порядком потріпалися, але Марк вірив, що вони ще не втратили своєї сили. В решті решт, Юта завжди казав, що навчання важливе, що не можна не вчитися, адже потім не отримає хорошу роботу. Отже, Марк просто дотримувався його поради.
- Я не прошу тебе кидати навчання на всі три тижні. Приїжджай до мене на декілька днів, хоча б на вихідні. Я прошу тебе, Марк, – заговорив Юта; в його голосі чулася напруга та наполегливість – все те, що так любив Марк; правда, зовсім не в цьому контексті. – Я буду дуже сумувати за тобою…
- Ти зможеш дзвонити. Ми ж залишимося в одному часовому поясі. Телефонуй в будь-який час…
- Марк, мені здається, що ти не хочеш відповідати на моє питання. Ти не говориш ні «так», ні «ні». Ти просто уникаєш прямої відповіді.
Юта став з ліжка й почав збиратися. Марк, все ще насилу володіючи тілом, підвівся на ліктях. Юта знайшов на підлозі свої боксери, натягнув їх на себе одним різким рухом. Марк зрозумів, що Юта розлютився. Навіть не треба було ставити питання, все було зрозуміло й так. Юта уникав його поглядом, його щелепи були напружено стиснуті. Марк дивився на нього, не відриваючись, й відчував себе винним. Тіло Юти все ще блищало від поту, але він навіть не прийняв душ і не обсох; він продовжив одягатися наче нічого й не сталося. Ланцюг зі замком на правій руці, в пупі блищав пірсинг; поруч на животі темніли метелики та перо, над яким пролітали п’ять птахів, - Марк завжди відволікався на ці деталі, що абсолютно не поєднувалися зі професією адвоката. Але ж й сам Юта був таким – багатогранним.
Юта одягнувся швидко: знову в костюмі, а краватку він прибрав до шкіряного рюкзака. Тільки тоді, коли майже всі ґудзики були застібнуті, він повернувся до Марка й подивився на нього пильно. На секунду Марку захотілося, щоб серце Юти відтануло, і він повернувся назад у ліжко, щоб вони знову зайнялися сексом та забули про цю коротку неприємну розмову. Але у Юти, мабуть, на цей рахунок були зовсім інші міркування.
Юта підійшов ближче до ліжка з боку Марка й присів з краю. Вираз обличчя вже пом’якшав. Від його пронизливого погляду, повного ніжності погляду в Марка ледь не підкотив клубок до горла. Він протягнув руку до обличчя Юти, сподіваючись, що той дозволить йому хоча б доторкнутися. Юта м’яко спіймав його руку, поцілував кожен суглоб, що випирав. Марк дивився на нього нерозривно, поглинаючи кожний мимовільний рух і запам’ятовуючи кожну деталь назавжди. У його житті не було нікого, хто б хоч скількись був схожий на Юту. Нікого, хто б поводився з ним так, як це робив з ним Юта.
- Я засмучений і трішки злий зараз. Але ти мені все одно подобаєшся, Марк. Дуже подобаєшся, – прошепотів Юта, цілуючи верх по кисті руки й далі, до зап’ястя. Марку захотілося завити: хіба можна бути так запросто відвертим? Хіба люди говорять про свої почуття так, як про погоду? Марк ніяк не міг звикнути до того, що Юта поєднував у собі непоєднуване: складний характер та адекватність сприймання. В першу чергу, адекватність сприймання самого себе. Юта усвідомлював, що іноді він міг розлютитися невчасно або бути занадто похмурим, якщо сильно втомиться. Він міг бути страшенно ревнивим, аж до справжнісінького бажання володіти. Але в тридцять один рік він вже мав цілком достатню кількість самоконтролю, щоб гальмувати свої спонтанні реакції та промовляти їх в голос. Однак, його відвертість шокувала Марка досі. Особливо в тому, що стосувалося безпосереднього його самого.
- Оппа, – Марк вирішив хоча б спробувати, поки Юта цілував його плече, але не торкався шиї. – Оппа, залишися сьогодні, будь ласка?...
- Ні, – сказав Юта твердо, але з м’якою усмішкою; поцілунки припинилися, і Юта зазирнув Марку в очі. – Мені краще в тебе не залишатися. Я вже встиг розлютитися й не хочу порушувати цю тему знову – а я обов’язково її підніму, якщо залишуся. Я себе знаю занадто добре.
Він поцілував Марка в лоб – коротко та якось по-батьківському. Марк не втримався та викотив губи, як маленька дитина. Але Юта цього бачити вже не міг: він пішов у коридор. Марк підскочив з ліжка слідом за ним. Натягнув брудні брифи, що валялися поруч з ліжком, поквапився в коридор. Юта вже зав’язував шнурки на туфлях. Він усміхнувся йому з-під укладеного чуба. М’якість його усмішки кольнуло Марка в серце занадто глибоко, занадто боляче. Він підійшов до Юти якомога ближче. Йому було начхати, що у коридорі в нього, як зазвичай, було натоптано й зараз у нього всі ноги будуть у піску. Як тільки Юта випрямився у весь зріст, Марк потягнувся до нього, щоб отримати поцілунок якомога швидше. Юта поклав обидві долоні йому на щоки. Його долоні відчувалися важко, але приємно – так Марк міг повернутися з небес на землю, міг припинити крутитися дзиґою, коли справ ставало занадто багато. Його губи відчувалися настільки правильно на губах Марка, що Марка переповнювали думки про те, що їх губи були створені для того, щоб цілуватися разом. Аромат його прохолодного парфуму проникав під саму шкіру, був запаморочливим та заспокійливим одночасно – і саме ця комбінація з клацанням відкрила всередині Марка щось, що йому самому було страшно побачити чи визнати, щось, що він старанно приховував насправді являлося його невіддільною частиною.
- Все, тигренятку, я пішов. Мені пора, – Юта усміхнувся й коротко поляскав Марка по сідницях; Марк кивнув зрозуміло й не бажаючи розтиснув свою залізну хватку, щоб відпустити Юту. – Подзвони мені завтра, коли у вас буде обід чи вікно між заняттями, окей?
- Звичайно. Напиши, як будеш вдома, – попросив Марк, вже відчуваючи, що в грудях злегка холоне від суму, що підступає. – Я сумуватиму… вже сумую.
Юта видав зворушливий звук, схожий на задоволене муркотіння, коротко цмокнув Марка в губи ще раз і різким рухом відімкнув замок на вхідних дверях. Дивлячись на його фігуру, що віддаляється на сходах, Марк притиснувся скронею до залізного дверного прорізу втомлено. Юта, вже притискаючи телефон плечем до вуха, махнув йому рукою й усміхнувся широко. Марк дочекався, поки його зовсім не стане видно, та зачинив двері.
Через двадцять три хвилини телефон у темній кімнаті завібрував та спалахнув:
Oppa - san 🥵😘
Вдома
На добраніч, Маркі❤
Марк заусміхався так, що заболіли вилиці. Пройшло немало часу, а він все одно радів, як дурень.
Tiger Baby 🐯🌟
На добраніч💕
Все життя Марку так чи інакше доводилося щось комусь доводити. В останні декілька років він змирився з роллю людини, якій не вірять і говорять «та ні, не може такого бути, ти насправді не такий», хоча раніше він злився, досадував і засмучувався. У Канаді, поки він зростав, йому не вірили, що він справжній канадець. «Канадець? Канадець з Канади?» – перепитували його, маленького темноволосого хлопчиська з чорними очима-намистинами та по азійські пухкими щоками. Неначе того, що він без запинки говорив англійською з місцевим акцентом, було недостатньо. Йому доводилося пояснювати, вже з шести років, що так, етнічно він кореєць, але взагалі народився й все життя живе в Канаді. Йому спочатку не вірили, дивилися з якимось недоречним перебільшеним нерозумінням; а потім все забувалося. Ніхто більше не ставив питань, чому в нього таке дивне прізвище, чому в нього два імені та якою мовою він говорить вдома, а на якій – думає в себе у голові. Ніхто більше не захоплювався тим, коли Марк що-небудь казав корейською чи приходив з корейським обідом у ланч-боксі.
Після переїзду до Кореї він потрапив до Задзеркалля: у Сеулі йому не вірили, що він кореєць і взагалі знає та розуміє місцеві традиції та порядки. Спочатку на нього косили недовірливо: мовляв, приїхали тут зі Заходу й будуть себе поводити так, як звикли в себе вдома – а це зовсім не по-нашому. Але Марк прекрасно розумів, де він знаходився й що повинен робити. Він умів бути не просто ввічливим, а навіть занадто ввічливим. Його товариськість, хороші манери та чуйність у результаті принесли свої плоди: його все-таки прийняли як свого, припинили поводитися як з іноземцем. Марк старався не говорити англійською без необхідності та взагалі не подавати вигляду, що він родом з іншого кінця світу. Якщо в Канаді йому доводилося постійно говорити про своє подвійне походження, то в Кореї він навпаки замів цей факт під килим та старався не говорити про це тоді, коли його не питали.
На перетині двох половин його життя, - у Канаді та в Кореї, - Марк усвідомив свою сексуальну орієнтацію. Він засмутився, що не зможе продовжити плеяду досягнень, якими так пишалися його батьки, і ніколи не приведе в дім прекрасну дівчину. Батьки, однак, лиш здивувались, коли він набрався сміливості та ніяково зізнався їм у всьому. Вони прийняли його спокійно, без зайвого тиску. Тоді Марк відчув небувале полегшення. Йому здалося, що гарний початок значив ще краще продовження – але він помилився. Ніхто не сприймав його як гея. Мабуть, він був занадто схожий на стереотипного the guy next door: широка привітна усмішка, коротка стрижка, натуральний колір волосся; сорочка в клітку поверх базової футболки, прямі джинси, звичайнісінькі кросівки. За все своє життя він не зустрів ні одну людину, яка хоча б припустила, що дівчата йому не цікаві аніскільки. Навіть знайомі геї викочували на нього очі, коли він казав, що вони взагалі-то, «одного поля ягоди». Він засмучувався, що ніхто не бачив у ньому того, що було його невіддільною частиною. Він боявся, що його не сприймали серйозно через товариськість та ординарність.
А далі – більше. Навіть якщо після того, як він декілька разів із ввічливою усмішкою вислухав «Ти взагалі на гея не схожий, ані крапелиночки», він наштовхувався на нову перешкоду. Йому не вірили, що йому подобається бути знизу. «Ти не схожий на боттома», - говорили йому з цілковитою впевненістю. Зокрема і його коханці, чим іноді вбивали всяке бажання займатися сексом. Декілька разів Марк впадав у справжнісінький відчай, вглядаючись у своє відображення у дзеркалі, та намагаючись зрозуміти, що з ним не так. Чому ніхто не вірить? Чому його весь час приймають за іншу людину? Чому йому з такою впевненістю заявляють, що він не може бути тим, ким він є?
Переконавши хлопця в тому, що він любить бути тільки знизу, Марк причаювався. У нього в шафі було ще багато скелетів, але він віддавав перевагу тримати їх під замком. Йому дуже хотілося дослідити себе, свою сексуальність, зрозуміти, що йому подобається, а що – ні, але він мовчав, не зізнавався партнерам про свої бажання. Він боявся їх відштовхнути, адже вони й так пройшли через декілька етапів прийняття Марка, і всякий раз Марк в їх очах виявлявся зовсім не таким, яким він представлявся. Тому Марк намагався зайвий раз не базікати про те, що йому подобається, і задовольнявся звичайним сексом. Частіше за все в тій позі, у якій більше подобалося його партнерам. Адже він був гнучким у всіх розуміннях, він міг підлаштуватися. І врешті решт, говорив собі Марк, намагаючись проковтнути клубок у горлі, навіть такий секс давав йому задоволення. Нехай не повне, але це було краще, ніж взагалі нічого.
Уривки ідей та невгамовні бажання накопичувалися у ньому роками. Іноді він все-таки йшов у них на поводі й намагався поговорити зі своїми партнерами. Але частіше за все він наштовхувався на нерозуміння. Добре, якщо йому відповідали стримано та ввічливо: «Вибач, я так не можу». А іноді йому доводилося вислуховувати здивовано-гнівну тираду про те, що «ну знаєш, це вже занадто, це вже схоже на збочення; ти взагалі впевнений, що з тобою все в порядку?», а потім бурмотіти: «Вибач, забудь; це так, дурна думка вголос». Зрештою він звикся з тим, що він, можливо, і справді трохи хворий, якщо йому подобаються настільки дивні речі.
Наступного дня в Марка з’явилося вікно через скасовану в останню мить пару, і він написав про це Юті. Юта одразу ж передзвонив та спитав, чи не бажає він пообідати разом у нього в офісі, оскільки час був обідній. Зіщулившись зсередини від раптового захвату, що виник, Марк попередив Чону та Донхьока, щоб не чекали на нього, та побіг до головних воріт університету, де на нього вже чекало таксі.
- Привіт, тигренятку, – Юта поцілував його дуже коротко – коротше, ніж хотілося б Марку. Але Марк одразу ж зрозумів, що Юта буде не тільки їсти, але, у першу чергу, працювати. Він не хотів заважати. Йому було цілком достатньо того, що вони знаходилися в одному приміщенні. Тим більше, що Марк ще ніколи не був у особистому кабінеті Юти в бюро Джонні в самому центрі міста. Кабінет мало походив на Юту: все було розташовано на своїх місцях, акуратно, відповідно до якоїсь логіки. У себе дома Юта рідко наводив порядок і називав себе «людина-ураган».
Юта походжав з телефоном вперед-назад і періодично мичав у слухавку, роблячи якісь замітки в записнику на столі. Марк присів на край крісла, – мабуть, це було крісло для відвідувачів, – і мовчки оглядався. Зрештою Юта вийшов на балкон, причинивши за собою двері. Марк, раптом відчувши себе абсолютно недоречно, почухав потилицю.
- Привіт, – почулося зі спини. Марк похолодів від переляку та круто повернувся.
- Здрастуй, хьоне, – він різко встав та поклонився, тепер починаючи червоніти.
- Юта хіба не тут? – Теіль оглянув кабінет, хмурячись. – Мені здалося, я бачив його, коли проходив повз.
- Він розмовляє по телефону на балконі, хьоне, – сказав Марк своїм шанобливим голосом. Хоча Юта й Теіль були одного віку, Марк вважав, що, оскільки з Теілем вони були, радше, просто знайомими, треба ставитися до нього з великою пошаною. Теіль кивнув та пройшов через кабінет прямо на балкон. Там, жмурячись від яскравих променів теплого сонця, вони з Ютою почали розмовляти про щось своє.
- Hey Mark, – тепер зі спини почувся впізнаний чиказький акцент, і його поплескали по плечу. Марк обернувся, усміхнувся широко та потиснув велику долоню Джонні. З Джонні він відчував себе інакше. Хоча Джонні й був головою бюро, він тримався дуже неформально та завжди розмовляв з Марком англійською.
- Як справи, все нормально? – спитав Джонні, Марк кивнув. – Круто, радий за тебе. Куди запропастилися хьони? Тільки що чув їх голоси…
- Вони на балконі, – Марк кивнув на Юту і Теіля, що все ще розмовляли між собою. Джонні знову поплескав його по плечу й теж пройшов на балкон. Марк знову залишився один. Він усміхнувся, похитуючи головою: він тут просто як особистий секретар в Юти. Але в нього було ще трохи часу, він міг зачекати ще.
І поки він чекав, він не міг не скористатися моментом і не поспостерігати за Ютою. Зазвичай Юта стежив за ним своїм пильним пронизливим поглядом, від чого Марк дуже шарівся. Але зараз, сидячи в притіненому кабінеті, він міг дивитися на Юту стільки, скільки йому кортіло й нічого потім не пояснювати, якщо Юті раптом захочеться жартома подражнити його з цього приводу.
Юта був одягнений у темно-синій костюм, що підкреслював відтінок його карих очей і відтіняв його пофарбоване в каштаново-чорний колір волосся. Він трішки ослабив краватку та розстібнув перший ґудзик на сорочці, і Марку чомусь ця деталь здалася дуже сексуальною. Юта дивився на Теіля та Джонні пильно, своїм гордим орлиним поглядом. Щелепи були міцно стиснуті; ліва рука лежала в кишені, а у правій він тримав телефон і швидко постукував ним по своєму стегні. Він був схожий на скелю, що стояла серед бурхливого океану. І зовсім не був схожий на того палаючо-пристрасного Юту, з яким Марк займався сексом напередодні й від якого втрачав розум. Але, як і Юта-коханець, Юта-адвокат був неймовірно принадним і сексуальним – різниця була лише в тому, що адвокат здавався відстороненим, холодним і занадто стриманим. Марк не розумів, як у Юти виходило бути настільки різним.
Поки він дивився на Юту, периферичним поглядом він помітив, що Джонні весь цей час, що вони розмовляли, тримав Теіля за лікоть і не відпускав його. Коли вони вже збиралися йти, Теіль поклав долоню на поперек Джонні, а потім спустився нижче й коротко поляскав його, щоб той вийшов першим.
Марк спробував вдати, що він нічого не бачив.
Через десять хвилин Юта вимкнув всі свої телефони, посадив Марка до себе на письмовий стіл і годував його обідом зі свого контейнера. Марк все ще відчував себе недоречно, але поруч з Ютою він завжди відволікався та заспокоювався. Юта, хоч і вважав, що він «по життю як оголений нерв», виявляв на Марка дуже потужний седативний ефект, коли Марку це було потрібно.
- Хьоне, – Марк стер серветкою краплю соусу в себе з підборіддя. – А що, Теіль-хьон і Джонні-хьон… вони, що, якби разом?
Юта розсміявся голосно, але коротко, не відриваючись від контейнера й намагаючись виловити для Марка найбільший шматок курятини.
- Джонні одружений, у нього двоє дітей. А Теіль же зустрічається з твоїм другом – Донхьок, адже так його звати? Скажи «а-а-а», Маркі, – і Юта відправив Марку в рот дійсно найбільший, жирний і смачний шматок. – Якщо тобі здалося, що вони поводять себе один з одним якось дивно, так це тому, що вони й справді дивні.
- Ти кажеш те ж саме про… – Марк хотів сказати «нас», але осікся, одразу ж спітнів. – Про тебе й мене. Ну, жартома, але все одно.
- Ну ні, – Юта усміхнувся, знову намагаючись відшукати в себе у контейнері щось смачніше. – Вони дивні тому, що ніяк не зачинять двері у минуле. Адже вони спали ще по молодості, коли були студентами. І, мабуть, їх минуле так і не залишилося в минулому, тому вони декілька років тому наламали дров… І якесь ехо все-таки лишилося.
Марк прийняв від Юти ще один шматок – на цей раз, Юта виловив овочі в соусі. Марк не став питати, що саме означає «наламали дров». Якщо це було в минулому, йому не треба знати. Інакше, можливо, дізнається й Донхьок, адже від нього нічого не приховати. А якщо взнає Донхьок, то тоді розпочнеться справжнє пекло зі стратою всіх, хто хоч скількись причетний до неприємної звістки.
- …а ми, тигренятку, – Юта відклав пластиковий контейнер, що вже спорожнів, у бік і легко погладив Марка по стегнах. – Ми «дивні» тільки тому, що нам обом подобаються незвичайні речі.
- Ага, – кивнув Марк і насилу проковтнув останній шматок; він, немов під гіпнозом, дивився, як тонкі, такі красиві пальці Юти ковзають по його стегнах вище і вище. Крісло Юти підкотилося до краю столу ближче – так, що ноги Марка опинилися по обидві сторони ніг Юти. Один рух, і Марк потрапить на коліна Юти. Адже двері до кабінету були незачинені. Напевно… Чи зачинені. Марк не пам’ятав точно. Але адреналін вже відчувався у кожному прискореному серцебитті. Пальці Юти вже дісталися до задніх кишень його джинсів. Він тяжко видихнув, коли долоні жадібно погладили його сідниці через цупку тканину.
- Оппа, – сказав Марк глухо, заплющуючи очі. Навіть через повіки він відчував, що Юта пропікав його своїм нестерпним, нищівним поглядом. Він видихнув судомно, ковтнув.
- Іди до мене, Маркі, – голос Юти звучав сильно, але ласкаво. – Мені треба бути з тобою якомога частіше, щоб не загнутися одному в Мінато… Іди до мене, скоріше…
Голос Юти пробирався під саму шкіру, від чого Марк став сам не свій. Він ковтнув ще раз, облизнув пересохлим язиком нижню губу, і різко опинився на колінах у Юти. Його свідомість одразу ж занурилася в щасливу, непроникну бульбашку: парфум Юти, волосся Юти лоскоче обличчя, губи Юти цілують під щелепою та спускаються на шию, пальці Юти стискають сідниці, забираються за пояс джинсів.
- Оппа… – Марк спробував попередити його з останніх сил, стискаючи пальцями підлокітники його адвокатського крісла.
- Тихіше, Маркі, – прошепотів Юта прямо на вухо, обпалюючи подихом. – Двері зачинені. Розслабся трохи, тигренятку.
Погода в Токіо, згідно з прогнозом, повинна була бути теплою та сонячною. Хоча перліт і був коротким, Марк все одно хотів відчувати себе комфортно, тому поїхав у оверсайз футболці та шортах вище коліна. Він навіть прихопив сонячні окуляри про всяк випадок. Але коли літак приземлився, стюардеса повідомила, що за бортом хмарно та прохолодно, краще одягти куртку. Куртку Марк з собою не взяв.
Він відчував себе трохи дурнем у потоці пасажирів у куртках, вітрівках та джинсовках. Він йшов по рукаву, слідуючи за іншими людьми, тому що після переїзду з Канади до Кореї він особливо нікуди не подорожував і вже забув, куди йти. Тактика виявилися успішною, і він швидко опинився у просторій будівлі аеропорту. Всюди мерехтіли обличчя, чулися голоси.
І через масу чужого, незнайомого та незрозумілого засвітилися широка усмішка.
- Хьон! – вигукнув Марк та кинувся Юті на шию. Зазвичай він був стриманішим, намагався контролювати себе. Але він так скучив за Ютою за тиждень, що вся його розсудливість, мабуть, залишилася в Сеулі. Йому дуже кортіло поцілувати Юту тут і зараз – адже за поцілунками він теж скучив, і дуже сильно.
- Ти пофарбувався, Маркі? – Юта, досі широко усміхаючись, акуратно провів рукою по його світло-голубому волоссі, що відросло. – Тобі дуже пасує. Маєш суперовий вигляд.
Марк зуміву відповідь лише кивнути. Він не міг відірвати від Юти очей, не міг напитися ними. Весь цей час він ніби випробовував дику, нелюдську спрагу.
- Дякую, хьон. Я дуже сумував, – додав Марк неголосно. Юта усміхнувся трохи ширше та поплескай його по попі – достатньо невинний жест, скоріше, братський, ніж з якимось натяком. Але Марку досить і цього: по спині одразу пробігли мурашки.
- Де твоя куртка, Маркі? – Юта, не встиг Марк й оком змигнути, закинув собі на плече його великий рюкзак. Марк весь час забував, що Юта, хоч і не був м’язистим, був дуже сильним. При бажанні він міг з легкістю підняти навіть Марка.
- Я думав, буде тепло й нічого не взяв. Є толстовка, вона знизу, в рюкзаку, – Марк вже було потягнувся до замка, як Юта різким рухом скинув з плеча рюкзак. Після він швидко зняв з себе офісний піджак та накинув його на плечі Марка. Марк розгубився, як школяр, та почервонів.
Виявилось, що в Токіо в Юти була своя машина й водив він її сам. Марку ще не доводилося бачити Юту за кермом: в адвокатському бюро всі їздили на службових автомобілях з особистими водіями – таке було корпоративне правило. У Марка трохи пересохло в роті, коли Юта сів за кермо, пристебнувся, велів пристебнутися Марку й завів мотор. Юта мав серйозний вигляд, переконливий. Він чимось нагадував Марку боса мафії з коміксів або аніме.
Поки Юта питав, як Марк долетів і як у нього справи в університеті, Марк терпляче чекав. Чекав, коли долоня Юти ляже на відкриту шкіру його стегна. Марк зголоднів за дотиками Юти. Дзвінки та навіть відео дзвінки не могли дати того, що Марк отримував від одної тільки живої присутності. А від дотиків навіть легких він спалахував, наче каністра бензину.
- Маркі, поки ти тут, я хочу, щоб ти був тим, ким тобі хочеться бути. Домовилися?
Марк підняв на нього погляд. Всередині нього все затріпотіло, затремтіло. Він подумав, що дійсно, знаходячись в іншій країні, де його ніхто не знає, він може робити те, що йому заманеться. Від такої думки в ньому прокинулася забута дитяча радість – чиста, мерехтлива. Така сильна, що він декілька хвилин дивився на Юту й усміхався широко та вільно. Юта підморгнув йому. Машина звернула на трасу, що вела в Мінато.
З квартири Юти відкривався красивий краєвид на квартал Акасака. Марк розглядав далекі вивіски закладів, що світяться, і ближчі вогні, що тягнуться вздовж проїжджої частини. У нього не було відпустки вже дуже давно, тому він жадібно вбирав усе, що його оточувало. Вдень він куштував їжу, якою його пригощав Юта, і ніяк не міг насититися. Страви здавалися такими смачними, що він облизував пальці й прицмокував. Юта дивився на нього через сірі сонячні окуляри й казав: «Люблю, коли ти їси з апетитом». Він вслухувався, як Юта розмовляв японською, і старався повторювати, переміщуючи язик і губи в незвичне положення, намагаючись вимовити невідомі слова з першого разу. Він оглядався довкола себе та робив нескінченну кількість фотографій, відсилаючи частину з них Чону і Донхьоку в їх спільний чат. Але жодна фотографія не могла передати повною мірою глибину та атмосферу того, що уважно розглядали очі. Жодна фотографія не могла передати унікального запаху вулиць. Жодна фотографія не могла передати того, як сонячне світло відбивалося від стін і дахів, опускаючись до лінії горизонту.
Жодна фотографія не могла передати, наскільки Марк відчував себе щасливим, коли Юта брав його за руку та заглядав йому в очі. Настільки глибоко, що у Марка не залишалося від Юти жодного, ні єдиного секрету.
Марк прислухався. Вода в душі все ще шуміла за зачиненими дверима. Відчуваючи в грудях бурхливу грайливість, Марк прикусив край нижньої губи та пішов в спальню Юти, де залишився його рюкзак. Йому хотілося бути готовим до того моменту, коли Юта вийде з душу.
Юта з'явився через десять хвилин. Марк перехопив його погляд через відображення у дзеркалі. На секунду його жвавість і грайливість притихли, неначе зачаїлися. Він чекав реакції. Він знав, що Юта бачить його у віддзеркаленні просто чудово.
Вже здалека було помітно, як швидко потемніли очі Юти. Навіть з мокрим волоссям і в довгому махровому халаті, Юта мав справжнісінький загрозливий вигляд, і серце Марка забилося швидше. Він затримав дихання, стежачи за кожним кроком Юти.
- Тобі подобається? – спитав Марк тихо-тихо. Промовляти ці слова виявилося так страшно.
Ще ніхто не бачив Марка таким. Таким, яким йому хотілося бути насправді.
Фарбування волосся було лише першим кроком, зовнішньо цілком прийнятним, хоча для нього, безперечно, незвичайним. Але все, що Марк показував Юті зараз, вже не вкладалося в розуміння «нормального». Принаймні, не в суспільстві, де понад усе цінувалися вікові традиції та старовинні звичаї.
Марк відчував себе неймовірно вразливим. Юта бачив його голим уже багато разів – але ніколи не бачив таким. Світло-голубе волосся було заплетене у дві короткі розтріпані коси вздовж голови й були зібрані в недбалий хвіст. На свіжовибритому обличчі грав трохи ненатуральний яскравий рум’янець, у самому центрі щік. На лінії вилиць, що виступали, були розсипані ніжно-лілові блискітки. Губи волого сяяли рожево-пурпурним, а очі були підведені чорним, що переходили в прозорий млявий серпанок. З одягу на його чистому тілі, що залишилося без волосся, були тільки пишні шорти з чорного шовку.
Він стиснув щелепи, не зводячи з Юти пильного погляду. Він тремтів з голови до ніг.
Юта підійшов до нього впритул. Він все так само утримував з Марком зоровий контакт через дзеркало. Погляд важкий, нечитаний. Юта навіть не кліпав. Все його обличчя ніби перетворилося на кам’яну маску, без виразів, без тіні емоцій. Марк трохи підвів підборіддя. Його сміливість стрімко витікала, як пісок крізь пальці. Йому потрібна була відповідь. Відповідь від Юти.
- Я не можу від тебе відірватися, – губи Юти торкалися розчервонілого вуха Марка; голос низький, з хрипотою, якої Марк ніколи не чув. – Ти просто щось.
Марк нарешті зміг видихнути. Але слів виявилося мало – тепер його тіло вимагало дотиків. За весь день Юта не доторкнувся до Марка так, як Марк до цього звик. Вони постійно знаходилися в людних місцях або ресторанах, а в машині Юта був зосереджений на дорозі й вдавав, що не помічає скромних спроб Марка спокусити його хоч би на щось. Тепер шкіра Марка буквально вібрувала від необхідності відчути тепло тіла Юти.
І Юта неначе прочитав його думки. Марк побачив у віддзеркаленні, – поки що не відчув, а лише побачив, – що до його талії наближаються руки, за якими він дуже сумував весь цей час. Він глибоко видихнув, з глибоким полегшенням, і заплющив очі.
- Мені тебе дуже не вистачало, оппа, – промовив Марк так тихо, що йому подумалося, що Юта його не почує. Але Юта, окреслюючи кінчиком носика його вушну раковину, промичав у відповідь низьким голосом. Марк втягнув повітря через відкриті губи, коли гарячі долоні важко лягли на його живіт і сковзнули нижче.
- Поглянь на себе, – сказав низький голос Юти десь у центрі голови Марка. Марк розплющив очі слухняно. Руки Юти гладили його живіт і вже починали дражнити, граючись із резинкою шовкових шортів. Марк відчув, що до обличчя хвилею підкотила фарба, що зробила штучний рум’янець яскравішим.
- Маркі, – про вібрував голос Юти. – Немає значення, чи подобається мені. Ти подобатимешся мені завжди. Яким би ти не був. Я приречений все життя тебе обожнювати… але я не нарікаю. Я цьому радий. Набагато важливіше інше: чи подобається тобі?
Легкий укус на мочці вуха. Гарячий подих на відкритому плечі та шиї. Марк весь вкрився мурашками. Тримати очі розплющеними ставало все складніше.
- Мені подобається, – сказав Марк тихо. Але слова прозвучали впевнено, значимо. Неначе в них таїлося щось більше, ніж просто схвалення власного зовнішнього вигляду. Марк немов підійшов трохи ближче до того, що він приховував все своє життя. Раптом йому стало неспокійно, майже тривожно. Він наче вийшов на якийсь новий рівень, віддалився від того Марка, який був неперебірливо добрим, always the guy next door, який усміхнувся та на все говорив «Та все нормально, справді».
Завдяки Юті, Марк почав помічати нового себе. Себе, якому ще доведеться розкритися – не тільки в спальні Юти, але й поза її межами, у повсякденному житті Марка.
Йому думки обірвалися, коли Юта круто розвернув його на місці, підхопив під сідницями та швидко поніс на ліжко. Збудження кинулося хвилею, що обпікає, в низ живота, і Марк охнув від неочікуваності, встигнувши вхопитися за плечі Юти в останню мить. Юта скинув його на м’яке покривало, зняв з себе халат. Марк не стримав нетерпеливий стогін, коли побачив Юту оголеним повністю. Не діагональні фото через дзеркало в їх чаті, а найсправжнісіньке тіло, живе та гаряче. Марк жадібно розглядував усі тату, що говорили про Юту значно красномовніше, ніж його робочий кабінет, де панував ідеальний порядок.
- Юта-оппа… – покликав Марк. Власний голос здався занадто протяжним і високим, якимсь фальшивим, ненатуральним. На секунду Марку стало соромно, по старій звичці. Але очі Юти засяяли настільки небезпечно, наповнилися бажанням до межі, що Марк зрозумів: все, що він робить, він робить правильно. Він робить так, як це зробив би той самий Марк, що просидів усе життя під замком його свідомості.
Юта встав на покривалі на коліна, підкрався ближче. Його руки одразу ж тяжко лягли на тремтячі коліна Марка й сковзнули донизу, до стегон. Марк ойкнув – ще один новий звук. Новий звук, який висікав з Юти найсправжніші іскри. Усвідомлювати, що він має над Ютою таку силу, було для Марка незвично, навіть трохи дивно. Але йому подобалося.
Він квапливо спустив з себе шовкові шорти й кинув їх кудись у бік – але Юта, не відводячи від Марка пильного погляду, спіймав їх дуже спритно. Він стиснув тканину в кулаку, підніс її до обличчя й жадібно втягнув запах. Марк почервонів ще дужче; тепер, напевно, уже по груди.
- Пахне тобою, – прогарчав Юта й коротко поцілував шовк, після чого поклав шорти на край ліжка. Марк, намагаючись забути про звичну сором’язливість і вирватись на довгождану свободу, розвів коліна, безмовно запрошуючи Юту стати ближче. Посміхнувшись куточком рота, Юта повільно опустився над Марком і завмер. Марк ледь не заскімлив розчаровано: він чекав так довго не для того, щоб його дражнили!
- Ніколи в житті не бачив настільки красивих очей, – прошепотів Юта, погладжуючи вилицю Марка великим пальцем. – Ти дуже красивий, Марк. Я хочу, щоб ти це прийняв і запам’ятав назавжди.
- Угу, – у Марка зникла можливість говорити розбірливо. Він дивився на Юту знизу вверх і відчував, що до сильного збудження примішується щось нове. Щось слабке, плаксиве, що змушує його округляти очі, викочувати губи. Щось неймовірно вразливе, крихке, беззахисне. Щось, що могло проявитися лише перед Ютою.
Юта усміхнувся трішки ширше. Марк обійняв його за шию двора руками, і Юта нарешті зрозумів його товстий натяк. Юта нахилився ще нижче, цмокнув його в кінчик носа. А потім привідкрив губи й накинувся на губи Марка, цілуючи, кусаючи, залишаючи вологі сліди, вимазуючись у блиску для губ. Марк прочитав у його поцілунку ту саму ж спрагу, що мучила його весь цей час, поки Юта був у Японії.
Коли дихати стало зовсім нічим, Юта відірвався від Марка, хоча Марк не бажав його відпускати. Йому треба було ще, треба було більше. Більше Юти, більше його поцілунків, більше його рук на тілі, що сковзають і гладять всюди, куди він тільки міг дотягнутися. Але Юта розпрямився, сидячи на колінах між ногами Марка. Пару секунд він дивився Марку у вічі. Марк, важко дихаючи, зрозумів, що треба зачекати. Треба трохи вичекати, дати атмосфері розпалитися ще трішки, щоб вони могли обпектися так, як їм обом подобається найбільше.
Потім Юта повільно взяв Марка за ліву щиколотку. Марк розслабив м’язи, дозволяючи Юті робити те, що йому заманеться. Юта трохи підняв його ногу, поцілував склепіння стопи. Марк мимоволі сіпнувся всім тілом: поцілунок здався значно інтимнішим за багато речей, які вони зазвичай робили разом, а ще від нього стало дуже лоскітно. Юта поглянув на Марка зі знайомою посмішкою й поклав його ногу собі на плече.
Серце Марка забилося як ненормальне. Ніби воно ось-ось було готове вирватися з грудей і впасти в ласкаві долоні Юти.
Як тільки Юта переступив поріг ресторану «127» в той вечір, коли вся їхня «колегія» щось святкувала, Марка прошило наскрізь. Решта адвокатів просто привіталась і просто поклонилася у відповідь на його глибокий уклін і вітання. А Юта ніби одразу ж, в ту саму мить відчув у ньому те, що не відчували інші люди, ні в Канаді, ні в Кореї. Згодом Юта сказав, що миттєво вгадав орієнтацію Марка і що зрозумів, що Марк насправді не такий простий, як здається. Марк був вражений до глибини душі. Ніхто і ніколи не бачив у ньому нічого, окрім доброти й звичайності. А Юта немов прочитав його, як книгу. Марк не хотів бачити в їх знайомстві нічого містичного й відмовлявся погоджуватися на жартівливі запевнення Юти про те, що його інтуїція розвинена настільки добре, що він запросто міг би стати професіональним екстрасенсом. Марк не вірив у екстрасенсорику. Але зате Марк вірив у долю. І після їх зустрічі з Ютою він почав вірити в неї ще дужче.
З Ютою було дуже комфортно. Напевно, тому він справді бачив Марка наскрізь, і виходило, що приховувати від нього Марку було просто нічого. Дуже скоро вони наштовхнулися на перший бар’єр, – бар’єр зі сторони Марка, тому що Юта жив без будь-яких обмежень, – коли Юта спитав, що Марку найбільше за все подобається в ліжку. Марк зам’явся, зніяковів. У нього було дві відповіді: один звичний, прийнятний, а другий настільки страшний і вбогий, що йому самому було боязно його торкатися. Він скромно усміхнувся й сказав заучену, відточену роками фразу про те, що «крутіше місіонерської пози нічого не придумали» і що «краще, коли все просто, звичайно». По погляду Юти Марк зрозумів, що Юта на ці слова не купився. Однак ставити питання Юта теж не став. Напевно, ще не настав слушний час.
Але ось коли їх стосунки стали глибшими, ніж просто вечеря в ресторані у вихідні з витікаючим з нього сексом, Марк відчув, що опиратися довго не зможе. Погляд Юти був занадто пронизливим, щоб можна було щось від нього приховувати занадто довго. А сам Юта був через край турботливим, надто уважним і надто часто повторював, що Марк йому дуже подобається. Опиратися йому стало складніше. Потім, в якусь із ночей Юта спитав: «Марк, можна я покажу тобі, що подобається мені? Якщо тобі буде не комфортно, буль ласка, скажи «ні» у будь-який момент, і ми одразу ж зупинимося». У відповідь Марк по-дурному кивнув, не уявляючи, що його очікує.
А чекала його ряд відкриттів. Виявилося, що йому подобається жорсткий, зовсім не «ванільний» секс – і вже точно не в місіонерській позі. Виявилося, що наручники в ліжку – це не стереотип, що викликав позіхання, а те, від чого Марк міг кінчити два рази підряд. Виявилося, що нескінчені прелюдії, що переростали в солодку муку, – це теж те, від чого Марк буквально втратив розум. Він не припиняв дивуватися: він багато чого про себе навіть не підозрював. Поки вони пробували разом те, що пропонував Юта, все здавалося простим та зрозумілим. Марк чекав з трепетом кожної нової пропозиції.
Але в якийсь момент постало цілком логічне питання: «Маркі, ти покажеш мені, що подобається тобі?» І Марк, вже зрощений з Ютою на всіх можливих рівнях близькості, розумів, що заперечувати зараз безглуздо. Що вони вже знаходяться в якихось стосунках, – Юта наполягав, що вони зустрічаються, тому що саме цим вони по суті й займалися, а Марк чомусь зволікав з ярликами та визначеннями, – і що, напевно, Юта від нього не втече лише через те, що Марку подобається в ліжку щось «дивне».
Юта дійсно не втік. Навпаки, Марку здалося, що кожним його новим мікровідкриттям, мікровідвертістю вони ставали один одному все ближче і ближче. Юта завжди казав, що якщо щось їм обом не шкодить і доставляє задоволення, то тоді вони не роблять нічого такого, що можна було б вважати «дивним». Юта сказав, що він взагалі терпіти не може слова «ненормальний» і «дивний» і що їх придумали ханжі без фантазії. «Маркі, – казав Юта, тримаючи лице Марка в обох долонях. – Все, що є в тобі, – прекрасно. Не дозволяй нікому себе принижувати. Стій на ногах твердо. Ти – мій скарб». Марк заплющив очі, розчиняючись у цих словах. Іноді, правда, Юта додавав, що перегризе горлянки всім, хто тільки посміє образити Марка чи на нього посягне, і Марк не міг не розсміятися й не поцілувати Юту, щоб угамувати його войовничий настрій хоч скількись.
Поруч з Ютою Марк почав визволяти ту частину себе, що він приховував все своє життя. І справа була дійсно не тільки в сексі. Розкриваючись у ліжку,відшукуючисамогосебе, свої істинні, нічим не продиктовані бажання, Марк неначе одержав нову опору в житті. Так, він як і раніше носився по всьому місту як заведений, поєднуючи навчання з роботою й намагаючись підтримувати контакт зі своєю сім'єю в Канаді, а також приділяти увагу своїм корейським родичам і, звичайно ж, знаходити час для зустрічей з Ютою. Так, він інколи як і раніше перегинав палицю й переробляв, перенавчався, був занадто м'яким, надто ввічливим, дуже зручним для інших. Але як тільки його затиснута частина себе стала пробуджуватися до життя, його життєві орієнтири ніби почали змінюватися. Все менше й менше йшов на поводі в інших зі шкодою самому собі. Він все менше й менше підлаштовувався під смаки та інтереси інших в тих ситуаціях, коли проявити себе було безпечно й навіть бажано.
Особливо приємно було від того, що поруч завжди був Юта. Що з fuck buddy він перетворився у надійну близьку людину. Хоча Юта й іноді корив себе за те, що він «людина-ураган» не тільки в себе вдома, але ще й у стосунках, Марку його було достатньо. Він ні з ким не відчував себе настільки гармонійно. З Ютою не доводилося нічим жертвувати чи переживати, щоб взяв більше, ніж належить. Якщо хтось занадто втомлювався за день, то вони переносили зустріч на інший день чи проводили лінивий вечір вдома, валяючись один на одному на дивані, об’їдаючись фаст-фудом та обіцяючи, що приймуть душ вранці – і обов’язково разом. Ще ні з ким Марку не ставало настільки спокійно. Він не переживав, що Юта раптом зникне, образить його, підставить чи виставить у всьому винним. Юта, хоча іноді до них обох долинало відлуння його неприборканого характеру, – що випив, за словами самого Юти, немало крові у його родичів і Теіля, – все одно знаходив у собі достатньо розсудливості, щоб не палити мости й не робити чогось, про що вони обоє могли б потім шкодувати. Марк дивувався тому, наскільки тяжку роботу над собою він зробив. Марк не міг ним не пишатися. І мріяв, що коли-небудь, як і Юта, переможе всіх своїх внутрішніх демонів, наростить міцний панцир і піде по життю спокійно та легко.
Юта також навчив його не соромитися себе у ліжку. «Маркі, тигренятку, покажи себе таким, яким тобі хочеться бути. Не стримуй своє тіло, дай йому волю», – повторював Юта терпливо, поки Марк чіплявся за старі страхи та звички. Але поступово він навчився відпускати себе. Він не знав, звідки в ньому взялося все це. Пристрасть називати Юту «оппою» – і це був не кінк, це було найзвичайніше ласкаве прізвисько! Чону вдав, що йому повірив, а Донхьок тільки закотив очі, – стогнати високим, схожим на жіночий, голосом; бути граційніше, ніж у буденному житті. Юта сказав, що немає нічого поганого в тому, що Марку подобалося бути справжньою pillow princessі що хлопці теж можуть отримувати особливий кайф від байдикування. Юта сказав, що немає нічого поганого в тому, що в хентаї Марку завжди були ближчими жіночі персонажі й що «це настільки мило, що я зараз випадково почну збуджуватися». Юта сказав, що немає нічого поганого в тому, що Марку подобається себе прикрашати й що він вважає Марка красивим у будь-якому образі.
Марку було потрібно немало часу, щоб все переварити та зізнатися собі повністю в тому, що так, Юта весь цей час мав рацію. У всьому цьому дійсно немає нічого поганого. Немає нічого «дивного», і вже тим більше немає нічого «ненормального».
Окремо Марк був вдячний Юті за те, що Юта ніколи не тиснув на нього. Юта завжди його чекав – і у результаті дочекався. Юта не був найтерплячішою людиною у світі, але заради Марка чекати та набиратися терпіння йому було ніби зовсім не важко. Юта не тиснув на нього, коли Марк знаходив приводи, щоб не зустрічатися з ним частіше на початку їх стосунків. Юта не тиснув на нього, коли Марк відмовлявся проявляти справжнього себе. Юта не тиснув на нього, коли Марк довго ухилявся, не бажаючи погоджуватися приїхати в гості в Мінато.
Марк не пошкодував про своє рішення жодного разу. Ні про жодне рішення, яке він прийняв, поки був поруч з Ютою.
Юта дихав важко. Лаявся японською. Марку хотілося думати, що це напевно щось дуже брудне, щось, від чого почервонієш і захочеш відвести погляд у бік – треба буде потім обов’язково попросити переклад. У самого Марка не вистачало сил навіть на це: він хникав, стогнав, дихав коротко й поверхнево – так, що навіть голова починала паморочитися, – мимрив щось зовсім незрозуміле навіть для нього самого. Він змішував англійську з корейською, припинив розуміти й думати хоч щось. Він намагався втриматися у реальності, але у нього не виходило. Задоволення накривало його потужними хвилями. Вони підкочувалися одна за одною, і мозок не встигав нічого обробити. Марк відчував себе переповненим зсередини. Всього було занадто багато. Йому було занадто добре. З очей лилися сльози, до тіла прилипав піт. Змазка залила весь живіт, зібравшись калюжкою в пупці – Марк це не бачив, але відчував.
- Оппа… – покликав він; голос охрип від нескінчених криків, але Марку це навіть подобалося. – Ще… ще швидше!..
Голос витягнувся у високе, пронизливе мичання. Юта відкликнувся низьким грудним риком, що пустив вібрацію по всьому тілу Марка, що здригається. Він відчув голос Юти кожною перегрітою клітиною. Юта був всюди: поруч з ним, над ним, у всередині нього. Відчуття переповненості почало рости й рости, рости й рости. Марк вскрикнув, насилу видавивши з себе залишки голосу, коли стегна Юти почали битися об його ниючі сідниці настільки швидко, що Марку здалося, що він вже марить, що це не може бути правдою. Жарке задоволення стало тягнути болем у попереку. Марк заскімлив, заметушився, хоча йому це все подобалося навіть дуже. Юта неначе відчув його дискомфорт і змінив кут, навалюючись на Марка не так сильно. Марк мимоволі застогнав ще голосніше: йому хотілося бути поруч з Ютою, кожну секунду.
- Тоді перевертайся, тигренятку, – трохи задихаючись, просипів Юта. Поки Марк намагався розплющити очі й щось скумекати, Юта швидко поцілував обидва його коліна й почав повільно переміщувати їхні тіла на ліжко. Марк знову ойкнув, коли зрозумів, що опинився верхом на стегнах Юти. Він одразу ж нахилився, щоб поцілувати Юту настільки, наскільки вистачило сил. Юти хмикнув самовдоволено, мабуть, відчув у роті Марка свій власний присмак, що трохи віддавав штучною вишнею від блиску для губ.
- Ну що, тигренятку, – усміхнувся Юта, як тільки Марк трохи відірвався від його губ. – Постараєшся для оппи? Я знаю, що у тебе вийде. Ти у мене найкраще тигренятко…
Юта виялався дуже голосно, коли Марк стиснувся на його члені, поки намагався сісти зручніше. Марк фиркнув собі під ніс, радіючи реакції Юти й тому, як його член, що пульсує всередині, недвозначно сіпнувся декілька разів підряд. Зробивши глибокий вдих, Марк почав рухатися.
У Марка вже залишалося дуже мало сил, щоб підтримувати той темп, який раніше задав Юта. Юта пересів, спираючись спиною об узголів'я ліжка, і Марк вчепився в його плечі, щоб утримувати баланс. Юта упивався пальцями в його тремтячі стегна, через що від шиї та вниз по хребту збігав холодок. Марк вже майже не видавав жодних звуків, намагаючись економити сили. Юта почав рухатися йому назустріч. Марк безвільно відкрив рот: кожен поштовх потрапляв прямо в простату. Юта цілував його в шию – мокро, майже вилизуючи шкіру язиком, де-не-де прикушуючи зубами. Марк заплакав знову.
І його накрило так, що потемніло в очах.
Коли він трохи прийшов до тями, він все ще сидів на колінах у Юти. Юта терся носом об його плече й м’яв його замучені сідниці у себе в руках.
- Це тобі не іграшка-антистрес, – проскрипів Марк, усміхаючись. Все тіло повністю наповнилося втомою. Він відчував, що всередині нього розлилася сперма; вона не витікала тільки тому, що Юта досі не дістав з нього член. Марк поморщився. І поморщився ще дужче, зрозумівши, що по грудях і пресу Юти стікає його сперма.
- Не міг втриматися, Маркі, – Юта цмокнув його у скроню й обережно переклав на спину на ліжку. Марк протягнув втомлено-задоволене «хмммм» і намагаючись потягнутися – поки ще безрезультатно. Юта повільно вийшов з нього й для чогось різко нахилився до його живота.
- А-а-а-а! – викрикнув Марк, інстинктивно відштовхуючи голову Юти, поки той намагався злизати залишки змазки з живота Марка. – Лоскотно ж!
Але через секунду Марк викрикнув зовсім за іншим, коли язик Юти, описав круг поруч з його пупком, спритно занурившись всередину. Марка тряхнуло від незрозумілої суміші полярних почуттів. Хоча йому одразу ж подумалося, що це скоріше збуджувало, ніж викликало відторгнення. Можливо, він попросить Юту зробити щось подібне потім, якось пізніше.
- Який ти чутливий, – проворкотів Юта, погладжуючи його напевно вкрите синцями стегно.
- Ти від мене буквально живого місця не залишив, – сказав Марк і задумливо накрутив вологе пасмо на палець.
- Ти такий кокетка, я просто не можу, – Юта похитав головою, досі усміхаючись; він пильно стежив за кожним рухом Марка. – Обожнюю тебе, тигренятку.
- Юто, побудь зі мною поки, гаразд? – попросив Марк, раптом відчувши легкий смуток: мабуть, сильний оргазм, якого він так довго чекав, почав грати в ігри з його гумором. Юта мовчки ліг поруч з ним, обіймаючи міцно й притискаючи до себе. Марк поклав голову йому на груди, розглядаючи тату-ланцюг на його руці.
Лежати з Ютою ось так, – немитим, спітнілим, зі спермою, що підтікає на стегна, - виявилося зовсім не противно, а по-особливому комфортно. Марк не міг не усміхнутися собі під ніс, подумавши, що вони зуміли вибудувати навколо себе свій власний світ, зі своїми принципами та поняттями, де головним критерієм є їх спокій, безпека та чесність по відношенню один до одного. Місце, де вони можуть бути самими собою й не думати про чужі думки.
Марк прикрив очі. Серце Юти билося поруч, досі швидко. Марк усміхнувся ширше, і його повільно затягнуло в сон.
Наступного дня Юта спитав, чи не бажає Марк вийти на вулицю в тому одязі, який він не міг носити в Сеулі. Марк, сидячи з ним за столом і снідаючи, задумався. Він прислуховувався до себе. Начебто нічого незвичайного не хотілося. Поки Марк думав, Юта сказав, що у Токіо його ніхто не осудить і тим більше не буде дивитися косо – «своїх фріків всіх мастей вистачає». Марк посміявся. Він зрозумів, що Юта мав на увазі.
У результаті, коли вони пішли гуляти в останній вихідний Юти перед робочим тижнем і поверненням Марка до Сеула, Марк знову заплів волосся, як робив це напередодні, підфарбував очі чорним і наніс на губи вишневий бальзам. Бальзам був потрібен частково для того, щоб знову й знову ловити погляд Юти, що прилип до його вологих блискучих губ. Марк відшукав у рюкзаку велику світло-голубу футболку та білі шорти. Коли він поглянув на себе у дзеркалі, йому стало страшно, що так він буде привертати занадто багато уваги. Що на ньому вдягнено надто багато світлого, і що у поєднанні з голубим волоссям і косметикою все виглядає якось занадто. Але Юта, проходячи повз і на ходу торкаючись пальцями до його пальців, сказав своїм найсерйознішим і найпереконливішим тоном: «Найкрасивіший». Марк відчув, як у середині від цих простих слів раптом піднялася впевненість. І страх зник сам собою.
Поки вони блукали парком Сіба, Юта непомітно взяв Марка за руку й переплів їхні пальці. Марка розчулив цей зворушливий жест, але коли він підвів погляд, то побачив, що Юта дивиться на нього скрізь свої сірі окуляри сонячні вкрай серйозно.
- Що таке, хьон? – спитав Марк неголосно, хоча занепокоєння почало зростати, як хвиля віл лінії горизонту. Юта зняв окуляри, закусив щоку зсередини. На коротку мить здалося, що йому не майже тридцять два роки, а всього лиш двадцять. По його обличчю блукав не властива йому боязкість, яка більше схожа на страх.
- Марк, не знаю, пам’ятаєш ти це чи ні, – Юта заговорив глухо та неголосно; Марк напружено глитнув. – Але вчора вночі ти сказав «Я кохаю тебе». Я не можу припинити про це думати. Це правда?
Марк почервонів. Він дійсно цього не пам’ятав. Йому стало соромно, що він забувся настільки сильно, що упустив з виду дуже важливий момент. Але прислуховуючись до себе, він одразу ж зрозумів, що приховувати йому від Юти нічого.
- Це правда.
Він не уявляв, що може прослідувати за цим зізнанням. Розчарування? Втрата інтересу? Адже вони не будували планів щодо своїх стосунків. І Марк точно не збирався провалюватися в Юту настільки глибоко. Але так вийшло. Можна було відпиратися скільки завгодно, брехати собі та Юті теж, але кохання з серця не зітреш. І Марку не хотілося від неї позбавлятися. Щоб не сталося, він був готовий залишатися вірним самому собі та своїм почуттям.
Очі Юти порожевіли, зволожилися. Марк почав панікувати, – сам не зрозумів, чому, – але Юта одразу ж згріб його в оберемок і притиснув до себе.
- Я дуже радий, Марку. Я гадаю, що я теж тебе кохаю, – прошепотів він Марку на вухо. – Для мене це дуже серйозно. Те, що сказав ти, і те, що кажу тобі я, – це все серйозно. Розумієш?
- Розумію, хьоне, звичайно, – заусміхався Марк, розчиняючись у теплі й ароматі парфумів Юти. – Я теж дуже, дуже радий.
Трохи відсторонившись, Юта зазирнув йому у вічі. Тепер його обличчя здавалося неймовірно живим, з легким рум’янцем і поглядом, що сяє. Марк похихотів про себе, подумавши, що тепер Юта схожий на невгамовного хлопчика.
- Тоді я, як твій бойфренд, – Юта зробив особливий наголос на останньому слові; Марк, звичайно, закотив очі, але опиратися дотепності та чарівності Юти він не міг, не виходило. – Просто зобов’язаний пригостити тебе морозивом. Тим паче, що ти в мене не з’їв жодного десерту аж із вчорашнього дня!
Юта потягнув його за руку кудись у бік виходу з парку. Голосно засміявшись, Марк ледве встигав за ним.
- Хьон! Юта-хьон! – гукнув він, притримуючи крос-боді, що бовталася з одного боку в інший. Юта різко зупинився, і Марк, ледь встигнувши пригальмувати, ледве в нього не врізався. Юта поглянув на нього у всі очі, ставлячи питання без слів: «Що таке?» Марк потягнувся вперед і коротко поцілував його в трішки розтулені губи.
- Ось тепер ми можемо йти, – сказав Марк, дивуючись власній впевненості. Юта усміхнувся самовдоволено, перекинув руку йому через плече. Вони швидкою ходою вийшли з парку та попрямували до найближчого кафе, де, за запевненням Юти, можна було знайти «найкраще морозиво для найкращого тигренятка». Марк тільки похитав головою у відповідь і не помітно поцілував Юту в щоку.