Work Text:
Стріляй!
Скажи, чому боїшся ти
Зробити цей останній крок?
Давай!
Най буде так як хочеш ти!
Я заплатив за свій урок...
Прощай, мій ангелок.
Давай! Тисни гачок.
Стріляй - Океан Ельзи
Тренер Євгена завіряє, що цей раціон, який він йому обрав оптимальний для нього. Євген думає, що якщо зїбатись на Паску до бабусі, це оптимально зараз для нього, щоб не бачити Спартака. Відписатись від нього в фейсбуці, інстаграмі, а за можливості в житті. Зробити детокс від усіх соціальних мереж. Втекти до бабусі для, якої ти найкраща людина в світі. І яка ніколи в житті не засуджує. Шкода, що не можна втекти від себе самого. Ситуація затягується на шиї залізним собачим строгачем так, що коли він сковтує свій страх та біль, він відчуває залізні шипи, що врізаються в шкіру залишаючи кроваві сліди. Дзвінкий ланцюг поводку, що ото його Спартак прив'язав натягується на максимальну відстань. Жені хочеться зробити йому боляче, але не виходить на всі його вчинки немає ані спростувань, ані якоїсь реакції. А слова Спартака про те що в них немає стосунків відчувається гірше за ляпас. Залізати до тіктоку була не найкраща з його ідей. Він хоче вдарити Спартака по обличчю, хоч сили й не будуть рівні. Десь в куточці темнім та небезпечним глибин його свідомості гидкий голосок, каже йому: Ти, Жека, сцикливе обісцяне мудло, кидати свого друга. І це відчуття просякає під шкіру отрутою так, що хочеться її здерти з себе. Прийти до Спартака та проволати йому в обличчя: Уйобуй з моєї голови, з мого життя! Але він дійсно сцикливе мудло, бо обрав найлегший варіант. А потім приїжджає знайомий з передової. Вони обидвоє багато курять та багато балакають ні про що. Куріння одна з згубних залежностей Євгена. А потім йому в руки всовують пістолет. Знайомий каже "дарунок". У Євгена в середині все перевертається догори дригом і він розуміє, що цей дарунок змінює все.
Очі в Спартака блакитні наче небо і він спокійний, що удав. Руки в Жені тремтять, він облизує губи, бо вони пересохлі та сам не знає навіщо це все. Але все одно продовжує направляти на нього пістолета. Він думав, що буде легше. Але ні хєра не легше. Бо брова Спартака скептично піднімається догори, він занадто добре знає цей вираз. Спартак відкриває рота.
Серце Жені стрибає в грудях так, що може пробити його клітину з ребер.
– Якщо тобі полегшає, то стріляй, - каже Суббота твердо та спокійно.
Липкий страх, виступає потом та зводить шлунок спазмом, загубити того, кого він і так вже загубив. Його нудить від цієї перспективи. А Спартак дивиться спокійно, секунда стрілка невловимо відраховує мить поразки Євгена .Він знає, що він програв, ще тоді, коли прийшов до нього сам зі зброєю. Коли той впустив його без зайвих запитань, як робив і до того і це було так звично, ніби не було ніякого гучного розслідування і жорстоких слів я сам розберуся. Ніби не було в Євгена відчуття ошуканості, яке боліло розпечений тавром в грудях. Та гіркого полину розчарування. Від цього зимного спокою в Євгена закінчується повітря, він відчуває, як задихається, як піт стікає по бровах. Як липне до лопаток футболка з курткою гидко та мацно. А Спартак знов говорить. Трясця, краще б він завалив свій пиздак!
– Тобі за це нічого не буде, всі признають це, як стан афекту!
Від раціональності та логічності цього ствердження в Євгена зводить щелепу. Він стискає зуби так, ніби хоче розтрощити їх в пил. Зброя в його руках не дає відчуття сили, а навпаки, робить його безпорадно безсилим і це ще болючіше, ніж було до цього.
І всі ті слова, що він хотів йому проволати в обличчя так, щоб в нього потекла кров з вух, лишаються кашею в його голові. Женя думає, що його зведені щелепи активують детонатор і якщо їх розчепити вони зі Спартаком обидва вибухнуть.
– Сонечко, ти мене чуєш?
Це ще гірше, краще б він здер з нього шкіру живцем, надавав ляпасів але тільки не це.
Відблиск лампи потрапляє в блакить очей та зіниця трохи звужується. Але Спартак не відводить очей від його обличчя і не примружує їх. Євген відчуває себе бандерлогом, який сам лізе до глотки Коа. Він важко опускає пістолет до низу. Його плечі здригаються. Ще мить та він впаде, бо ноги не тримають. Коліна слабшають. Відчуває сильний та міцний захват на своєму зап'ясті. Спартак забирає зброю та кладе десь на тумбочку, а потім обіймає. Знайомий запах цитрусових та сандалу вдаряє в ніздрі. Гладить по голові, зариваючись пальцями в спітнілі пасма та розкачує з боку в бік, ніби заколисуючи. Євген відчуває, як кістлява рука відчаю стискається на його горлі. Як сльози розїдають очі і думає, що він ніколи його не позбавиться, бо Спартак Суббота найбільша та найзгубніша в його житті залежність.
Подяка за арт Вбита наречена