Work Text:
Машина Ганнібала була на півдорозі до храму, коли йому зателефонувала Алана. Він чекав на її дзвінок, саме тому Вілл був за кермом.
— Вітаю, люба. Радий чути твій чудовий голос.
— Лектере, ти з глузду з'їхав! Ти хоч розумієш, що хочеш провернути? — вона була розлючена.
— І що ти пропонуєш? Скасувати церемонію тільки тому, що ти боїшся? — Ганнібал безтурботно засміявся.
— Я просто хвилююся, що щось піде не так, — спокійніше сказала жінка.
— Не варто. Ви будете в безпеці, передавай привіт Марґо. І не спізнюйтесь, будь ласка.
Коли чоловік закінчив, Вілл, хмурячи брови, прокашлявся.
— Якщо все так небезпечно, навіщо це робити? Мені й так із тобою добре.
— Я ж тобі казав, Зв’язок — це не просто слова. Це глибоке об’єднання на духовному рівні. Ми відчуватимемо одне одного — фізично та морально. Ми зможемо навіть на відстані розуміти, що відчуває інший. Думаю, нерозумно мати таку перевагу і не використати.
— Якось без нього жили п'ять років і ще проживемо.
— Ти вже сказав «так», мій коханий. Шляху назад немає. І не гарчи мені тут, дивись на дорогу, а я зроблю ще кілька дзвінків.
Наступним був Чілтон. Фредерік вимагав від Лектера присяги, що якщо він візьме участь і обряд пройде успішно, той гарантує, що Дракон не зможе його вбити. Ганнібал запевнив, що якщо все пройде як слід, той не зможе завдати йому шкоди. Задоволений Чілтон пообіцяв приїхати трохи раніше, щоб допомогти дівчатам усе приготувати. Потім Лектер зателефонував Долархайду, щоб нагадати про його обіцянку бути присутнім. Він також запевнив одного з найсильніших вампірів, що після вдалої церемонії Фредерік більше не зможе втекти та сховатися від нього.
— Ти такий страшний, якщо чесно.
— Я думав тобі це подобається, — підморгнув йому Лектер.
— А я й не сперечаюся. Ти страшенно гарячий. То які ще бонуси я отримаю?
— Мабуть, я вже згадував про безсмертя, так?
— Ханні, я й так майже безсмертний, та ще й із супер регенерацією.
— Так-так, вовченятко, я пам'ятаю, але це безсмертя зі мною. Я відчуватиму тебе і в ліжку. До того ж після ритуалу ми будемо поділяти наші почуття, насолоди, прикрості та біль. Все по-справжньому. У нас і раніше все так було, але я маю на увазі фізичний бік.
— Ти вмієш переконувати, — хмикнув Ґрем, з'їжджаючи на ґрунтову дорогу згідно з картою. — Але ти не думаєш, що решта відреагує так само як твоя підопічна? Перевертні та вампіри завжди були ворогами. З чого ти взяв, що церемонія не перетвориться на велику бійку, в якій ми один одного переб'ємо?
— По-перше, свого часу я довів, що рівних мені по силі серед них немає, а по-друге, ніхто не наважиться пролити кров у Храмі. Це ще гірше, ніж убити родича або того, з ким ти пов'язаний іншим зв'язком.
— Вважай, ти мене заспокоїв.
До заходу сонця вони дісталися старого маєтку. Він виглядав так, ніби там давно ніхто не мешкав, але його велич все ще відчувалася в кам’яних стінах та шпилях невеликих башт. Зарості троянд і дикої трави перетворили його на казковий замок. Коли машина припаркувалася біля воріт, назустріч їм вийшла темноволоса азійка в чорному елегантному костюмі.
— Доброго вечора, пане.
— Доброго дня. Хочу тобі представити мого чоловіка. Це Вілл Ґрем, — Ганнібал відійшов убік і Вілл простяг руку для привітання. — А це Чийо.
Дівчина стримано посміхнулася, відповідаючи на потиск рук.
Разом вони пройшли крізь квітучий розарій до гостроверхого храму за будинком. Він був невеликим, але Ґрем відчував його потужну енергію, що віддавалася легкою вібрацією з кожним кроком. Усередині все сяяло від великої кількості запалених свічок. Прикраси з квітів здавалися Віллу надлишковими, але дівчата так пишалися своєю роботою, що він не став це озвучувати. Чоловік, який, мабуть, був Чілтоном, поглядав на перевертня з побоюванням та інтересом, що Ґрема дуже забавляло. Мила дівчина Марґо запропонувала йому келих вина і розповіла, як сама п'ятнадцять років тому пройшла через це і як тоді хвилювалася. Атмосфера була трохи зворушливою і піднесеною. Та поява ще одного гостя все змінила.
— Фредеріку, — хижо-урочистий вигук порушив спокій у Храмі.
Високий грізний чоловік швидко перетнув зал і опинився навпроти Чілтона, що притиснувся до стіни.
— Не зараз, Френс. Не забувай де ми та пам'ятай про обіцянку.
Незнайомець насилу відійшов від своєї здобичі та підійшов до Лектера.
— Коли починаємо?
— Тільки на тебе й чекали. Нам, знаєш потрібні, п'ятеро для обряду.
— І кого ж ти притяг?
— Стеж за язиком, — холодний тон Ганнібала осадив чоловіка і він змінив тему.
— Що вам потрібно від мене?
— Алана все розкаже, — відповів Лектер з легкою ввічливою посмішкою.
У той час, як пані Блум розповідала про обов'язки та деякі нюанси новоприбулому, її дружина принесла Віллу ще одну склянку вина.
— Я не розумію, навіщо було звати саме їх і чому не можна обійтися без всього цього? — спитав Ґрем, зробивши невеликий ковток.
— Ваш союз не зовсім звичайний, тому для його засвідчення потрібні п’ять вампірів. Щось на зразок "справжнього" числа, не звертайте уваги, у нас є власні культурні особливості. І присутні тут — єдині погодилися взяти участь у такому заході. Вампіри, знаєте, дуже забобонні. Багато хто вважає, що, беручи участь в обряді різної крові, може заплямувати власну.
— Як ви любите все ускладнити.
— Так, є таке, — посміхнулася Марґо. — ходімо до решти. Ми розпочинаємо незабаром.
Церемонію проводила Чийо. Вона ретельно знала цей ритуал, адже кому, як не берегині цього місця, знати всі подробиці. Віллу подобався її голос, хоча він не все зрозумів зі сказаних слів. Красиві мелодійні фрази складалися у присягання та обітниці.
— Ви двоє, — вказала вона на Чілтона та Долархайда, — станьте поруч. Ваша черга взяти участь в ритуалі.
Чоловіки, незадоволено дивлячись один на одного, піднялися на підвищення до майбутніх чоловіків. Ритуал продовжився. Були дивні маніпуляції з квітами, з водою і навіть з холодною зброєю. Правда, Чийо нікого не різала, лише махнула кілька разів кинджалом перед обличчями чоловіків. Зрештою, вона принесла дві миски з дуже густим вином — Вілл був певен, що там була людська кров, хоч і не в великій кількості.
— Випийте по ковтку, щоб дати зв’язку прокинутися.
Дівчина принесла напій спочатку до Лектера з Ґремом, потім до Фредеріка та Дракона. Коли вона віднесла чашу до п’єдесталу і повернулася до них, Френсіс дивився на неї спантеличено.
— Але хіба не всі повинні випити з неї?
— Ні, — відповів Ганнібал, дивлячись на роги оленів, що почали проявлятися на його мізинці. Він пив перший, тож не дивно, що у нього першого почав формуватися символ зв’язку.
— Я знав, що ти задумав щось жахливе, — прошипів Чілтон, вже відчуваючи, як його рука свербить. — Як тобі це в голову могло прийти?!
— Поясни, — прогарчав Дракон, схопивши Фредеріка за краватку й притягнувши до себе.
Чийо негайно поспішила їх заспокоїти.
— Ніякого насильства в храмі.
— Я хочу знати що сталося, — наполягав чоловік.
Звичайно, він підозрював, що просто так Ганнібал не віддасть йому ворога, але все-таки сподівався на чесну угоду.
— Це те, що зробив цей божевільний, дивися! — Чілтон, забуваючи про свій страх перед великим Червоним Драконом, схопив того за рукав і, заволодівши його увагою, тицьнув свою руку йому під ніс.
На мізинці був силует червоного кольору, що зображував дракона.
Рука Фредеріка тремтіла. Здається зараз він був готовий розридатися серед Храму. Його життя закінчилося. Він більше не зможе ховатися від цього кошмарного монстра, бо той зможе знайти його скрізь, користуючись покликом кривавого зв’язку. Зараз він навіть не думав про своє особисте життя, але, якби він захотів побудувати довгі та міцні стосунки з кимось — у нього б це не вийшло. Зв'язок усіма засобами протистояв би цьому, адже, теоретично, він вже мав ідеального партнера.
Долархайд оглянув малюнок на чужій руці. Він був схожий на свіже татуювання. Йому хотілося провести по ньому кінчиками пальців, щоб відчути текстуру, але це було дурним бажанням. Адже Чілтон і так тремтів перед ним, ніби збирався непритомніти. Швидше за все, дотик "запеклого ворога" лише погіршив би його становище. Річ у тому, що Френсіс сприймав цього чоловіка не зовсім як реальну загрозу та ворога. Він скоріше бачив їх протистояння як кота, що переслідує метелика. Не дуже їстівного, але нахабного та цікавого.
Він справді не міг зрозуміти, чому це маленьке зображення налякало Чілтона більше, ніж полювання Дракона. Чоловік озирнувся на відтепер пов'язаних Вілла та Ганнібала. Вони цілувалися, їх долоні з рогатими символами були з'єднані. Хоча Френсіс ніколи раніше не бачив обряду, він почав здогадуватися, в чому справа.
Піднявши свою долоню, він уже знав, що там буде — такий самий маленький дракон.
— Я бачу, що ти розгублений, — обережно почала Чийо. — Це ваш символ Зв’язку, що колись об'єднав вас. В усіх він різний, для Марґо та Алани — вугор, у Лектерів — олень. В основному, пари заздалегідь знають, що там з’явитися. У вас також дуже гарний знак.
— Так, — тихо відповів Долархайд, дивлячись на чоловіка перед собою. — І цей символ єдиний можливий варіант.
Дракон став створінням ночі майже випадково, а ті вампіри, з якими він спілкувався, не дуже любили говорити про традиції та обряди. Він завжди був закритим і рідко підтримував будь-які зв’язки, крім робочих. Френсіс просто не мав знань про зв’язок та його символи. Та він насправді й не шукав цю інформацію. Долархайд колись чув, щось про обряд, але сприймав це як казку для дітей. Красиво, але занадто неправдоподібно. І, звичайно, він не думав, що з ним може статися щось подібне.
"Чому я не зрозумів все набагато раніше?" — Чілтон варився у своїх думках. Зрештою, він читав про ритуал, хоча й тільки як про легенду. Потрібно було відмовитись від участі в ритуалі, оскільки від Ганнібала не слід очікувати щедрості. Лектер завжди діяв у своїх інтересах та любив спостерігати, як усі навколо шукатимуть вихід із лабіринтів, які він побудував. Отже, частково, сам Фредерік винен, що знову попався.
— Як це скасувати? — несподівано голосно запитав Долархайд.
— Померти, — урочисто повідомила Чийо, — правда, ваш партнер може не пережити такої втрати та піти за вами.
Дракон відчув страх і розпач, хоча сам він поки не бачив у цьому такої масштабної проблеми, але почуття буквально топили його, заважаючи думати. І тільки глянувши на Чілтона, він зрозумів, що зараз думав про нього. Це означало, що зв'язок реальний?
— Краще б ти мене просто вбив, як завжди й хотів, — хриплим голосом сказав Фредерік, підводячи на нього погляд.
— Я ніколи не бажав тобі смерті, — заперечив Френсіс. - До того ж який мені сенс вбивати тебе, щоб загнутися від цього самому?
— Але ж ти погрожував, що вирвеш мій брехливий язик і ще багато всього, про що я й думати не хочу, — пробурчав Фредерік, проігнорувавши другу частину. Він не був певен, що це дійсно так працює.
— Тоді краще не думай, твої емоції надто сильні, мені не подобається відчувати подібне, — спохмурнів Дракон.
Чілтон відступив від нього, ніби це могло зменшити їхній зв'язок. Пасмо волосся вибилося з його акуратно вкладеної зачіски. Долархайду дуже хотілося прибрати його назад, але він не наважився це зробити. Натомість він перевів погляд на його обличчя. Френсіс вважав його привабливим, навіть коли крім переляку і розчарування на ньому нічого не можна було розгледіти. Напевно, коли Фредерік усміхався, його вуста ставали ще гарнішими.
— Думаєш про мої муки?
— З чого ти взяв?
— Надто вже теплі хвилі йдуть від тебе.
Дракон відчув, як горять його щоки. Вони все ще стояли на підвищенні навпроти одне одного. При тому, що інші вже зібралися біля столу за приємною розмовою та келихами вина. Вони удвох були наче відокремлені від усього світу. Це було дивно й трохи інтимно, але приємно. Він уперше відчував себе так комфортно з кимось наодинці. Можливо, вся справа у зв’язку, а може він завжди хотів мати з кимось окремий світ, у якому можна знайти спокій та затишок. Тільки ось не з тим чоловіком пов'язала його доля. Складно отримати такі почуття та емоції від того, хто думає, що ти вб'єш його за першої ж нагоди.
— Я думав про тебе.
— І що ти думав? — нервово посміхаючись, спитав Чілтон.
— Ти не зрозумів, я думав про тебе, коли запитав. Те тепло, що ти відчув…
Недовірливий погляд Фредеріка зупинився на очах Дракона. Хвилі страху змінилися здивуванням та ніяковістю. Щоки Чілтона почервоніли, і він відвів погляд.
Алана, що потай поглядала на парочку, видихнула з полегшенням. Вона взяла дружину за руку, переплітаючи їх пальці. Ганнібал як завжди мав рацію.