Chapter Text
Дункан ставить питання: прості і не дуже. Просить довести вміння не словом, а справою. Сіра Варта дійсно дає другий шанс, шанс бути кимось кращим, але це не милість, не втеча. В ордені дуже широкі умови на прийняття — принаймні до того, як загадковий ритуал прийняття ставить остаточну крапку. Однако не-бійцям та пацифистам буває важко.
Цуна відповідає спокійно, приховує мало.
Його вперше і востаннє — до Зеврана — питають ім’я.
Бути не-Савадою — звично. Відстоювати ім’я Цуна вперше стає теж. Він просто розуміє, дивлячись у втомлені очі Верховоди, що той дійсно прийме будь-який варіант, можливість та історію. Навіть новобранці Сірої Варти лишали все своє життя позаду. Цуна полюбив Шіанні та Адайю, але він до шаленої туги сумував за справжнім собою, за своїм справжнім минулим. Він швидко говорить ім’я “Цуна”, а вже потім замислюється лишати чи не лишати прізвисько Табріс.
Його вчать грамоті. На здивування Дункана, ельфу знадобиться два вечори, аби поєднати нові знання про писемність із тим, що він чув і здогадувався сам. Цуна виглядає ностальгічні, виводячи каліграфічні літери та рядки, в яких диктуються кращі способи боротьби з темнородами. Згадується, як Реборн спочатку прикривав вивчення італійської загальною програмою, а потім підняв планку — і всі навчальні тексти перетворилися чи не на посібник юного боса мафії.
Його вчать полювати, бо виживати на природі він вміє. Без полум’я виходить набагато повільніше, а пастки виготовляти то кропітка і повільна праця. Цуна находить щось, що було випущено в першому житті — де він в більшості проходив крізь проволоку та вибухи, ніж ставив їх самостійно. Дункан дійсно народжений для того, аби існувати поза містом. Він гарний вчитель.
Просто так стається, просто так забувається, що до часу, коли вони досягають цілі прибуття, орієнтування ніколи не підіймалося у питаннях чи планах.
Дункан гарна людина. Співчутлива на диво, хоча і говорить багато про невтручання, про обов'язок понад усе, про Мор. Але він дійсно хоче дізнатися про Цуну, зрозуміти того. Коли розуміє, що в ельфа дуже опущені бар’єри стосовно того, що довіряти, що ховати, то розпитує про все.
Зачистка і проникнення в палац, взаємодія із Сорісом, хитрощі проти охоронців, розмін зброєю та отрути з підручних засобів — Дункан не давить, але виглядає задоволеним цим переказом. А потім на прохання Цуни дивиться його тренування та пропонує, що можна покращити, що додати. Він Верховода чимало років і бачив чимало рекрутів. Він теж бився кинджалами, іноді надаючи перевагу мечу у правій руці, а колись використовував настоянки для ефективності.
Отже, Дункан помагає та розпитує про все.
Говорити і згадувати про Адаю легко.
Слова просто ллються рікою, коли він перебирає спогади, розповідає, як вперше захист інших людей став пріоритетом і тут. Можливо, це сповідь, зовсім трішки. Можливо, він дійсно більше не вмів бути кимось, крім Нео-Вонґоли Прімо. Він не говорить про масштаб самоорганізації ельфів і йому трішки болісно, що наприкінці це закінчилося ним одним та штурмом замку ерла.
Дункан чує та не зосуджує.
Тому Цуна тягнеться вслід за своєю інтуїцією та розповідає про свого вчителя теж.
В цьому світі немає слова репетитор, але воно ніколи не описувало стосунки Цуни і Реборна повністю. Воно було частинкою суцільної картини та можливим стартом, але малюк в костюмі спробував його вбити — і ця спроба дійсно була несвідомою, рефлексивною — в першу ніч із обірваним сном. Цуна відчував себе мішенню, але не відрізнялося від звичайного контракту на смерть. Реборн хотів його життя, хотів змінити переляканого та замкнутого японського підлітка на когось, за ким би йшла Вонґола.
Лінія, щоб її, наслідування.
Прямий потомок засновника.
Гра долі чи шаманів, що створили прокляття Аркобалено та іншу безліч сумнівно около магічних речей, Цуна дійсно був схожий на Джотто. Засновника мафіозної родини, який втік до Японії, на інший континент та став причиною, чого після знищення інших претендентів на титул було згадано про нікчемного Цуну.
Цуна розповідає краплі в порівнянні із тим, що було насправді. А згадує-переживає все. Пам’ять виглядає достовірною навіть через роки. Це краще за бюрократичні справи в останні роки та постійне відчуття самотності у переповненому будинку.
Цуна розповідає і чує, що методи в цього вчителя схожі на Антиванських Воронів. Це гільдія найманих ассасинів, які базуються в Антиві, але діють по усьому світу.
Цуна розповідає та певно вперше за роки розуміє, наскільки йому дійсно не вистачає Реборна.
Реборна, який помічав його приховані бажання ще до того, як Цуні вистачало сміливості подумати про це. Реборн, який стріляв Кулею Посмертної Волі — і Цуна мав силу зробити те, про сожалів найбільше. Зізнатися, вибачитися, перемогти в нерівному бою. Реборна, який терпезно тренував його з найгіршого, нікчемного стану. Реборна, який направляв та зникав, даючи зробити вибір самостійно. Він ніколи не був про маніпуляції та завжди про вражаючі для вбивці чесність та прямолінійність. Реборна, який захищав його від попереднього боса та біологічного батька, незважаючи ні на що, просто тому що вірив в Цуну. Реборна, який був проклятий на подовжене та обмежене життя, та який зізнавався, що захотів жити далі. Реборна, який вперше просив допомоги — і він зробив це. Прокляття було знято, малюки знову виросли у свої форми та почали, нарешті, старіти далі, а потім…
— Він пішов, я лишився у відлюдинцю, — звично говорить Цуна.
Зручне це слово. Пішов. Пішов на місію, пішов у небуття, пішов назавжди та пішов несподівано.
Дункан також помічає, що попри всі вступи до географії, магії — о, цей міський ельф дійсно був зацікавленим до будь-якого типу інформації — Цуна не відчуває страху ані перед темнородами, ані перед ордою. Мор, погроза світового масштабу, якщо не зупинити в Ферелдені, виглядає для нього меншим стресом ніж зірване весілля. Це звична байдужість, бо зараз мало хто сприймає небезпеку серйозно, але за спокоєм приховується щось інше. Одна річ, коли така реакція йде від нерозуміння, інша, коли корені тягнуться до байдужості до свого життя.
Цуна не відчуває страху перед темнородами.
Померти він теж не боїться.
Немов забуває, що така опція взагалі доступна.
Дункан говорить про своє хвилювання усього лише раз і лишає наслідки на плечах юного ельфа. Цуна нагадує, що в нього вже була ситуація, де його виривали зі звичного життя та тягнули у невідомість. Ти не знаєш точно, чи зможеш виплисти, допоки не опинишся у воді. А далі або втопишся, або житимеш. Він все ще тут, як ви можете побачити.
Різниця була в тому, що першого разу він все ще хотів вернутися до минулого життя, без таємниць мафії чи ордену. На другий він волів вирватися з відлюдинця та вважав теперішню ціну сприйнятною. Окрім умовної волі дій Варта ще й тягу до небезпеки покривала, не дуже зосуджуючи цю потребу. Не дуже помічаючи при цьому, але Цуна, здавалося, розумів, що у світі, де на тебе не полює на кожному кроці мафіозна команда, почати полювати на темнородів звучало доброю альтернативою.
На якомусь привалі він вперше дозволяє сумнівам прокрастися в голос: він хоче вірити, що вартові будуть вартими того. Якщо ні, то проредіти орду до того, як вона почне погрожувати Денериму теж непогана можливість. Роби світ кращим так як вмієш, там де ти є зараз. Цуна не ідеаліст. Не лише тільки ціль, але й навчений вбивцею. Він вміє бути зброєю та виконувати місії. А ще він дуже втомлений ельф із трошки розбитою душею. Серцем. Частково кісткою після невдалої зустрічі з вовком.
Однієї цієї можливості достатньо, аби спробувати.