Work Text:
Кая думав, що день буде як зазвичай. Але його бажання розвіялося, як тільки він побачив Клі. Ця малеча могла зірвати все справжнє і ні.
- Капітане Кая, капіта-а-ане Кая-а-а! - звала його, поки бігла, розвівши руки в боки.
Її посмішка сяяла так чисто. Йому подобалося дивитися на неї активну та привітну. І щоб ця радість не зникала з обличчя, він робив з нею різні веселощі в тихенько від Джин. Але цього разу вона скоїла щось, що збентежило крихітку. Невпевнений погляд за спину з остраху. Що ж вона накоїла?
- Так, принцесо, що сталося?
Вона дзвінко засміялася, аж задихалася на бігу. Зупинилася перед ним, схилилась, що величезний наплічник міг її повалити вперед своєю вагою. Але вирівнялася, поклала маленьку долоню на сонячному сплетінні і з глибоким видихом проказала:
- Я була в таверні містера Ділюка і випустила бомбочку з руки, поки пила сік за столом. Там був такий вибух! Аж пилюка, капітане Кая! Тільки боюсь, містеру Ділюку не сподобалось. Я того втекла до Вас…
Сміх змінився на попередній острах.
Якраз в цю мить синьоволосий красунчик побачив за квартал до них руде волосся, що шукало малу шкідницю. На його усміхнених вустах з’явився відблиск. Сонце сьогодні палало.
Клі теж побачила дядька і аж здригнулася.
- Капітане Кая, вряту-у-уйте мене, я тоді вам намалюю Додоко. Я все зроблю, аби майстер Джин не дізналася! - благала маленька. Не хотілось їй зустрічатись поглядами з власником “Долі ангелів”.
- Не бійся, кицюню. Я тобі допоможу.
Заспокоював дівчинку молодик. А сам спостерігав, як його брат знайшов обох і тепер впевнено повернув у правильному напрямку. З ближчої відстані помітний зосереджений погляд.
- Клі! - позвав малечу червоний красень, коли наблизився. Світленька зойкнула і відразу заховалася за капітаном, вірячи у його силу захисту від страшного сумного рудика.
- Що таке, братику? Невже наша гарненька щось накоїла? - спитав лагідно Кая, далі з посмішкою дивився на Ділюка. Останній відразу ж присів, щоб бути на рівні з дівчинкою, і простяг їй праву долоню.
- Ти як? Нема подряпин? Чому втекла?
Він відразу звернувся до неї, максимально ігноруючи брата.
- М-майстре Д-Ділюк…- зніяковіла вона. От бач, тепер аж затряслася. Кая видихнув незадоволено. А хотів без цього.
- Ходи сюди. Я хочу бути певен, що з тобою все добре.
- Але ж я…
- Нічого страшного, ти ж не спеціально?
Червоноокий чекав, поки маленька відійде від штанів капітана та нарешті підійде до нього. Він встиг доглядати за Клі, щоб розуміти її думки. Щасливе пташеня любила гратися небезпечними іграшками, але такі історії з вибухами лякали її, тому що не можна ось так руйнувати речі. Він схопив Клі у міцні обійми, хотів так заспокоїти.
- Нічого страшного, Ельзар подбає про збитки. Сподіваюсь, що Джин ще не доповіли про вибух.
Кая, який був проігнорований весь цей час, спокійно стояв собі та дивися на турботу його брата з малечею. Його здивувало те, як він спокійно повів себе у цій ситуації, а тим більше, заспокоїв Клі обіймами. Не кожного дня зустрічаються відкриті почуття Некоронованого короля Мондштаду. Але все ж хотілося дізнатися подробиці:
- То що сталося?
- Я поділився з Клі соком, коли вона заглянула до мене. Але ця бешкетниця відволіклась і її бомба впала посеред зали, пошкодивши речі і меблі.
- Йой, поганенько вийшло. Я чув вибух, але не зрозумів звідки. Клі, а чому ти тоді побігла звідти?
Ділюк підхопив її на руки, тому тепер однією долонею вона трималася за його міцне плече. Світленька відвела погляд, боячись впевнено відповідати. Тим більше, боязко дивитися на містера сумного дядечка. І нічого, що він не злився.
- Мені ж не можна бомбочками руйнувати речі. Це було прикольно, але я злякалася, бо майстер Ділюк буде злитись… Я ж зруйнувала приміщення.
Після її слів Кая вже в голос засміявся, а Ділюк тяжко видихнув, переводячи подих. І теж ледь посміхнувся.
- Мила принцеско, яка ж ти чудова. - промовив Кая. Пальцем витер очі. Аж задоволено підняв погляд до сонця.
- Але щось мені підказує, що Джин…
- Клі! Ось ти де!
Згадаєш пташку, а потім почуєш її спів. Джин знайшла трійцю на тихій вуличці. Вона пришвидшила крок, аби швидше дійти до всіх та дізнатися, що і як сталося. Збентежена поглянула на Ділюка, котрий тримав малу на руках. Той повернувся всім тілом до неї, хотів звернутись. Кая ж усміхнено підняв долоню та махнув їй.
- Привіт, магістерко, Клі у нас і все чудово! - відказав їй, поки вона підходила до них.
Лише дівчинка сполохано прикула до грудей Ділюка і сховала обличчя. Кого-кого, а магістра Джин дуже боялася у таких випадках. Це помітив рудий, тому почав пестити спину малої, маючи на меті заспокоїти.
Коли ж дівчина підійшла до всіх, тяжко видихнула, заспокоюючи швидке дихання від бігу. Пальцями пройшлася по сполоханному світлому волоссю. А вже потім спокійно поглянула на Клі з Ділюком.
- Я знаю, що в твоїй таверні був вибух. І потім вона звідти вибігла. Клі, з тобою все добре? - звернулася до схвильованої, хоча теж такою виглядала.
Це ж не випадок, коли вона гралася у лісі, чи ще десь. А зовсім небезпечне. Кая у цю хвилину зрозумів, що день зіпсовано. Маленька не заспокоїлась та не посміхалась через страх - поганий знак.
- Усе добре. Вона лише злякалась і втекла. Я її не звинувачую. - вирішив захистити Ділюк. Він далі спокійно обіймав Клі, бо відчував, що ще потрібна його увага.
- Але ж твій будинок…
- Це не проблема. Він вцілів. приміщення теж. Лише невеликий ремонт зробити.
Обоє бачили, як Джин незадоволено опустила очі. Кая відійшов у бік і поклав свою долоню їй на плече, підтримуючи.
- Джин, якщо все вирішилось, то не треба перейматись за збитки. Так, братику?
- Ага. - на слова брата Ділюку не дуже хотілось реагувати.
- Але ж я порушила правило… Мені треба у в’язницю…- пробурмотіла Клі, яка весь цей час мовчала, довіряючи свій порятунок двом чоловікам.
- Клі, це, звісно, було заборонено, але…
- Ну от, магістр Джин, я тоді піду. - перебила її світленька на руках лицаря у минулому.
Поглянула на останнього, потім на тітоньку і капітана. Обійняла свою улюблену іграшку, яку встигла дістати з наплічника.
- Дякую, майстре Ділюк, я піду.
- Я відпущу, коли ти пообіцяєш, що з тобою все буде добре. І більше ніяких бомб на сьогодні.
- Так-так, я обіцяю! Клі більше не буде кидати бомбочки у місті. Я піду у в’язницю.
- Клі… - промовила Джин, поки Ділюк присідав та відпускав маленьку.
- Я не порушу правило! - промовила наостанок гарненька з наплічником та побігла до штабу Фавоніус.
Кая навіть знову посміхнувся. На прощання махнув їй рукою, промовляючи: ”Бувай, дорогенька!” Джинн приклала долоню до обличчя, змінюючи погляд на кислий.
- Як добре, що вона в порядку. - промовила тихо, поки приймала всю ситуацію.
Ділюк відвів погляд від Клі на Джинн, вивчаючи тепер її.
- Все добре?
- Так, майстре, не переймайтесь.
Відмахнулася йому іншою рукою. Простоявши так декілька секунд, дівчина нарешті вирівнялася з розслабленої пози та звернула увагу на два погляди. Відразу зніяковіла, бо обоє помітили її невеличку втому. Кая відверто засуджував такий стан, а Ділюк вивчав її обличчя.
- Джинн, ми бачимо, що ти виснажена. Вже обідала сьогодні?
- Зараз обід? - схаменулася на такі слова. Почала шукати вуличний годинник, поки діставала карманного розміру нотатник з графіком.
- Ой, точно. - сказала обом, поки вивчала свій розклад.
- Джин… Магістре, тобі потрібно як мінімум поїсти. - це вже звернувся Ділюк, якому не подобалась ситуація з її графіком. - Пропоную піти зі мною до Котячого хвоста. Ми поруч.
- Так, я вже бачу. Відволіклась на ситуацію з Клі і забула перевірити час. Е-е, зачекай…
- Все налагодиться. Тобі не треба в це втручатись.
- Але ж ти розумієш, що Клі нашкодила…
Кая далі не слухав діалог між ними. Зовсім абстрагувався від слів. Лише з зацікавленістю вивчав обох. Ділюк зовсім незвичний: спочатку з Клі, тепер з Джин. Спостережливо вивчав магістра, дивився їй у очі. У таких ситуаціях міг коротенько дати настанови і далі мовчати, але тут ні. А потім зовсім взяв з її долоні розклад та подивися на найближчий годинник на стіні, далі на сторінки.
А Джин? Кая теж помітив відмінності: зніяковіла, відводить погляд, виправдовується з легкою посмішкою. Ще й німий подив, коли побачила у Ділюка на руках Клі. Хоча тут з нею погодився: братик дійсно у той момент набув нових барвів вихованця. Відчуття, наче вони…
- Ви що, зустрічаєтесь?
Між розмовою спитав Кая, спокійно дивлячись на обох. Обоє відразу замовкли, почервоніли, а потім повернулися до нього, щоб синхронно сказати:
- Чого ти вирішив?.. - Джин зашарілася.
- До чого тут це? - різко Ділюк.
Потім їх погляди зустрілись. Наче мовчки щось обговорювали. Ділюк дивився на червону Джин, а потім заплющив очі, приходячи у себе. Повернувся, поглянув на знову веселого Каю, котрий так і чекав пояснень, запам’ятовуючи кожен рух цих двох.
- Так, ми зустрічаємось.
- Ого-о! - відразу свиснув брат.
- Ти вирішив йому сказати? - прошепотіла червоному Джин, поки стояла поруч.
Уся втома на її обличчі минула, лише хвилювання, що маленьку таємницю розказали. Їй у відповідь Ділюк лагідно глянув у вічі. У цей момент хотілось ще більше абстрагуватись від Каї та піти на обід з Джин.
- Усе одно зрозумів.
- То ви вже цілувалися? - знову вставив слово синьоокий.
- Стули пельку. - відмовив йому без захвату брат. Ще й глянув красномовно.
- Та добре, добре. Вітаю, вас, голуб та голубка. Мені вже готувати тост на весілля?
- Кая, ну хоча б тут промовчав.
Джин приховала долонею посмішку. Вона простягнула іншу долоню до руки свого коханого, торкаючись рукавицями. Ділюк відчув це, звернув поглядом увагу, а потім ніжно взяв її долоню у свою. Це завжди зігрівало йому серце, коли Джин так ніжно торкалася його. Тому відразу заспокоївся і відвів погляд від Каї.
- Але тобі потрібно було багато часу, щоб це зрозуміти. - вирішила зізнатись дівчина. - Ми давно разом. - і посміхнулась.
- Що? Ви ще й спеціально приховували?
- Так, я сам хотів перевірити, наскільки достатньо у тебе клепки, як для лицаря. - іронічно доповнив Ділюк, поки його великий палець ніжно грів доторками долоню Джин.
- Хей, а це вже образливо. - прокоментував братик. Але потім видихнув. - Добре, тоді не буду вам заважати. Джин, чекаю після обіду в штабі.
- Добре, дякую.
- Тільки цей, цілуйтеся більш непомітно. - додав під кінець красень.
Принц вказівним пальцем показав на шию, поки дивився на Джин. Та зрозуміла. що з під одягу помітні сліди, тому знову розчервонілась, вільною долонею приклала до відомого місця.
- Йди вже. - знову різко відповів йому Ділюк, поки сам прикрив Джин собою, провів рукою до її плеча.
“Добре, тоді піду веселити маленьку Клі” - вирішив у голові Кая.
Усмішка повернулась на обличчі.
Сонце далі яскраво світило, приємно освітлюючи вуличку, куди він йшов. Залишав пару наодинці, поки вони будуть вирішувати свої нові проблеми різної важливості. Від помітного поцілунку до зламаних меблів у таверні.