Work Text:
Ніхто ніколи не питав Фезко про те, чи він думає про своє майбутнє. Яке ж може бути майбутнє в хлопця, який кинув навчатися, ледь закінчивши початкову школу, аби допомагати своїй бабці продавати наркотики? На таких, як Фезко, в майбутньому чекають або в'язниця, або смерть. Це закон.
Ніхто ніколи не цікавився, як це воно — виростати з пелюшок в кримінальному світі, переходячи з однієї підпільної імперії до іншої. Спочатку син сутенера, потім онук наркоторговки, в якого несподівано на руках опинився молодший брат, підібраний у довгому й порожньому коридорі. Сам Фезко ніколи не був у чиїхось руках. Матері він майже не знав, а бабуся була зайнята тим, що тримала бізнес і навчала його виживати в їхньому небезпечному світі. Потім він виріс і перестав мріяти про чиїсь обійми.
Ніхто ніколи не переймався тим, що Фезко взагалі потрібно від життя, яке могло закінчитися в будь-який момент, в буквальному сенсі. Можливо навіть сьогодні ввечері в разі невдалої угоди або втечі від поліцейського патрулю. Крім цієї дівчини, яка продовжує з'являтися в його житті, наче нагадування про те, що у світі досі існують хороші речі.
Суботній ранок. Сонячні промені тільки-но розфарбували кухню в яскраво-помаранчеві кольори. Фезко вирішує не будити Еша та поснідати на самоті. Не зовсім. Лексі Говард зазвичай також снідає в цей час, нікуди не квапиться, тому може зранку проводити багато часу за телефоном. Цього разу вона набирає його першою. Мобільний Фезко займає почесне близьке місце поруч з мискою пластівців з молоком, наче ще один столовий прибор. Він чує зі слухавки її тихе й миле чавкання. Знає, що на сніданок у неї сендвіч з яйцем і шинкою. Все в ній миле.
— Ти коли-небудь думав про майбутнє? — лунає голос Лексі, бадьорий і зацікавлений.
Питання його сильно дивує, навіть ставить у ступор ненадовго, та Фезко не вагається на нього відповісти.
— Весь час.
Він каже щиро, бо не може брехати їй. Щодо такої дівчини, як Лексі, брехня — злочин куди гірший, ніж продаж наркотиків, грабіж або вбивство.
Фезко ніколи нікому не розповідає про себе (нікому не цікаво), але він не чекає наступного питання від Лексі та ділиться своєю дурнуватою мрією. Ферма десь за містом, серед зелених пагорбів. Коні, корови, кози, кури... Хіба про таке може мріяти наркоторгівець? Та Лексі його уважно слухає.
— Ніколи не уявляла тебе фермером, — вона посміхається, може не до кінця й вірить, але продовжує слухати.
Фезко й сам іноді не може уявити себе кимось іншим, крім як злочинцем, але останні декілька тижнів дійсно намагається.
Він також мріє про сім'ю. Маленьку, але справжню, як у тому мультику про синього іншопланетянина, який вони з Лексі дивилися одного похмурого вечора. Вона закутана в його ковдру, Фезко сидів вже не так далеко від неї, але й досі недостатньо близько, щоб протягнути руку, і тоді б Лексі опинилася в його обіймах. На килимі між ними сидів Еш, якому на диво мультик сподобався. Так Фезко й уявляв собі справжні сімейні вечори. Тиха ідилія без гучного стукоту кулаків у двері та стрілянини. Він не стримує язика й розповідає про це так, наче знаходиться на сповіді. На хвилину він перестає чути дихання Лексі. Фезко не хоче турбувати або, не дай боже, лякати дівчину своїми безглуздими мріями, тому в цю ж мить переводить тему до серіалу, який колись дивився в дитинстві.
— Навіть не чула про такий серіал.
Рідкісний момент, коли Фезко дозволяє собі відчувати гордість за те, що знає про щось, що невідомо цій надзвичайно начитаній дівчині.
— Ти що, ніколи не чула про «Маленький будиночок серед прерій?» — його здивованість дещо показова, але Лексі знову тихо сміється в слухавку.
По-справжньому він дивується, коли наступного дня Лексі дзвонить йому і каже, що перші декілька серій дуже їй сподобалися.
Фезко шкодує, що не побачив вираз обличчя Лексі, коли розповідав їй про своє ідеальне та зовсім не реалістичне майбутнє: ферму, тварин і сім'ю. Як би вона зреагувала, якби Фезко дозволив собі трохи більше хоробрості та зізнався, що не раз уявляв собі сім'ю саме з нею. В нього не було сумнівів, з Лексі вийшла б чудова дружина.
— Я б подивилася на твою ферму, — вона чарівно звучить, коли занурюється в думки. — Поки ти пасеш корів, я розкладаю для нас пікнік на траві. Ти приносиш свіже молоко, і ми п'ємо його з вишневим пирогом.
Іноді йому навіть це снилося: він тримав Лексі за руку, вони підіймалися на один з пагорбів, дивилися тварин, що паслися серед весняних квітів. Фезко притягував Лексі до себе за талію, міцно обіймав та гладив її волосся, а вона притулялася носом до його плеча та шепотіла приємні слова, залишаючи маленькі поцілунки на шиї. Такі сни набагато болючіша за ті, де його зраджують так звані «партнери» або вбивають у перестрілці.
— Ти ж зробиш декілька фоток для мене? На пам'ять?
Комусь дуже пощастить одружитися з Лексі, думає Фезко, поки Лексі розповідає про черговий день у школі. Хоч би як сильно йому не хотілося бачити себе поряд з нею.
Того ж дня Лексі розповідає йому про свою ідею майбутнього. Троє дітей, повністю сплановане виховання їх від пелюшок до коледжу, омріяне письменництво, і каже вона про все з такою дитячою радістю, наче переказує казку, яку їй колись прочитали батьки. Але у свою казку вона вірить значно більше.
— Я хочу встигнути все, розумієш? — голос Лексі трохи сумнішає, і від цього у Фезко починає боліти під боком. — І побудувати сім'ю, і влаштувати кар'єру. Не хочу озиратися в минуле та шкодувати про те, що не встигла зробити, а потім запивати нездійснені мрії алкоголем після вечері, або навіть після обіду. Не хочу бути як мама.
Фезко знає, що Лексі отримувала мало уваги від батьків, і не дивно, що їй хочеться бути присутньою у всіх найважливіших моментах життя своїх майбутніх дітей, розділяти з ними не тільки радощі, але й скорботу. Він знову починає заздрити тій уявній людині, якій пощастить мати поруч із собою Лексі. Як дружину, як матір, як кохану людину.
Він не стримує свого язика. Знову.
— Ну в них... В тому серіалі, в цієї сім'ї також було троє дітей.
З телефону лунає дзвінкий та сором'язливий сміх. Тільки Лексі може сміятися так. Хоч Фезко і не так багато сміху чув у своєму житті, бо ніхто навколо нього не сміється (хіба що під кайфом), але це найпрекрасніший звук, який йому доводилося чути. Фезко шкода, що в нього не так багато жартів, щоб постійно смішити її, щоб цей мелодичний сміх ніколи не переставав пестити його слух. Та його почуття гумору крутиться тільки навколо його клієнтів, товару та того факту, що життя коротке. Лексі квапиться переконати його у зворотньому.
— У нас схоже почуття гумору, — каже вона, коли Фезко вкотре нагадує їй, що між ними немає нічого спільного. Скоріше нагадування для самого себе.
Лексі сама як мрія. Вона тут, близько, і водночас десь далеко: ставить шкільну п'єсу про життя, знаходить нових друзів, дізнається нові факти з книжок та документальних фільмів і сміється над його безглуздими жартами. В той час як в житті самого Фезко проблемам немає кінця. Він не дивується, але з кожною телефонною розмовою власне життя відчувається ще більшим тягарем, ніж вчора або позавчора. Великим каменем на плечах, який він мусить нести, як один з тих чоловіків з давньогрецьких міфів, які Лексі читала йому вголос.
— Насправді, я не з ким так давно не сміялася. І не говорила на такі теми. Тільки з тобою.
Фезко кортить запитати, чи бачить вона його у своєму майбутньому. Чи є там для нього хоч маленьке місце? В ролі друга або просто знайомого. Хоче зізнатися, що кинув би своє кримінальне життя відразу, якби був впевнений у тому, що Лексі й надалі буде з’являтися в ньому. Одне її слово, і він вільний. І хоча Фезко не зможе дати їй нічого вагомого, крім почуття безпеки та комфорту, він знайде в собі сили ставати краще, наблизитися до свого примарного ідеального майбутнього, якщо Лексі буде його невіддільною частиною.
Йому вистачає хоробрості тільки на брудні справи, але не сказати дівчині, наскільки сильно вона йому подобається та наскільки надовго він хоче залишатися поруч з нею. До кінця свого короткого життя.
— Хіба ти не рада, що ми стали друзями? — все, на що Фезко вистачає сміливості.
Коли після повного балачок дня він засинає з телефоном біля вуха, знову чує, як Лексі сором'язливо сміється. Фезко уявляє, як червоніють її щоки. Може бачити їх так чітко, наче вона знаходиться прямо перед ним. Від телефона віє теплом. Навіть тиша між ними є приємним моментом. Він гадає, що розмова закінчена, та дозволяє собі закрити очі.
Скрізь сон про далеку мрію про майбутнє, до нього лунають слова:
— Тоді побачимося в майбутньому?