Work Text:
Відчай.
Це моя провина.
Дін сидить на підлозі у секретній кімнаті бункера на самоті.
Це все я винен.
Телефон дзвенить у задній кишені джинс, але йому було байдуже.
Кас помер і це моя провина.
Сльози накопичуються у кутках зелених очей, течуть по щоках та падають на одяг.
Кас відштовхнув його.
Він схопив його за плече прямо там, де залишився шрам від долоні, коли янгол буквально витягнув Діна з Пекла, відштовхнувши якомога далі, щоб захистити від Пустоти, що забрала його друга у нескінченну пітьму.
Дін не міг нічого вдіяти. Він не міг ані поворухнутися, ані відповісти. Він не міг обійняти та сказати, що він теж його кохає, і що йому так шкода за те, як він поводив себе останні декілька місяців років.
Він помер у найщасливіший момент життя, за його словами. Він говорив, що Дін змінив його життя, навчив співчувати, дбати та кохати.
Кас кохає кохав його. Він сказав ці кляті слова, про які Дін мріяв чортзна-скільки. Кас відповів на його почуття сам того не розуміючи, а мисливець не зміг й слова вимовити.
Оу.
Оу ні.
Кас помер, так і не дізнавшись, що його почуття взаємні, але йому і не було це потрібно.
Пройшовши великий шлях з траха на одну ніч до серйозних відносин з намірами створити родину, Дін вже давно усвідомив, що це не для нього. Він не може дати партнерам те, що вони хочуть, він не може зробити їх щасливими, він не може бути завжди поряд, він не може бути як всі, бо він не такий. Він не нормальний.
Весь цей час, починаючи зі смерті його матері до цього самого моменту, де він сидить на підлозі, проливаючи сльози через втрату коханої людини, він був ненормальним, і це ніколи не пройде. З кожним роком його стан погіршувався, його думки ставали все більш огидними та егоїстичними. Він злився на весь світ і на самого себе роками. Іноді так сильно, що інакшого способу, аніж фізичним покаранням, не можна було заглушити внутрішню пожежу.
Що відбувається й зараз. Дін дістає гострий ніж, закатує штанину джинсів і зупиняється всього на секунду, побачивши старі шрами на голені.
Що Кас подумав би про нього зараз?
Каса тут немає, він помер, бо ти не міг нічого зробити.
Дін робить перший надріз і здригається від вже звичного болю, який він не відчував доволі довго. Він зажмурює очі, стискає ногу вільною рукою та робить ще один надріз, в цей раз натискаючи сильніше. За ним іде інший. І ще один. І ще. Сльози течуть не зупиняючись, але Дін не відчуває фізичного болю. Він плаче, бо єдина людина, з якою він хотів побудувати своє майбутнє, - мертва.
Лезо проходить по шкірі ще глибше. Дін бачить, як шкіра відкривається; кров збирається всередині порізу, наповнюючи всю рану й стікаючи по нозі вниз.
Перед очима все ще стоїть Кас, живий та зі сльозами на очах. Говорить, що Дін змінив його. Що мисливець - найтурботливіша людина у світі. Говорить, що кохає його. І помирає у найщасливішу мить свого життя. І Дін не може не звинувачувати себе. Якби не він, то Кас був би жив. Це все його провина. Як же сильно він ненавидить себе.
Закатавши штанину вище, він проводить ножем по верхній частині голені швидко і різко. Дін все ще не відчуває фізичну біль, але неочікувано схлипує, бо всього хвилину тому його друг був на відстані витягнутої руки, а зараз він мертвий, а сам Дін сидить на холодній підлозі, ріжучи свою ногу до м’язів. Огидно.
Як Кас зміг побачити у ньому щось, окрім гидоти? Дін ненавидить кожну частинку своєї егоїстичної та зламаної душі, то як він побачив в ньому щось, чим можна захоплюватись?
На нозі залишається все менше і менше вільного місця; Дін не може дихати від безперервних сліз. У грудях стає тяжко, але він продовжує різати свою ногу глибше і глибше.
Це не допоможе.
Ефемерний голос Каса звучить у його голові. Навіть після своєї смерті, він залишається голосом совісті Вінчестера.
Зупинись, Діне.
Лезо проходиться по старій рані, розриваючи сухожилля. Дін тихо скулить, але повномасштабна істерика не припиняється. Він не може зупинитися.
Ти зможеш. Я вірю в тебе.
Підлога під ним залита кров’ю. Дін хоче зупинитися, але душевний біль настільки великий, що йому не залишається іншого вибору, як заміняти його фізичним. Особливо через те, що він зробив, він заслуговує на покарання.
Пробач мені, Кас.
Я кохаю тебе, Дін.
…
Дін сидить на підлозі та тихо плаче, закривши обличчя долонями. Ніж лежить біля нього, відкинутий якомога далі від окровленої та розрізаної ноги.
Він нарешті зрозумів правду.
Кас кохав його і помер через це.
Янгол, як ніхто інший, заслуговував на щастя, а не на смерть.
Але ось що ми маємо.
Кас помер, а винен у цьому Дін Вінчестер.
Телефон дзвенить знов…