Чай пити, а від мене п’яніти?

Приглушений гул чайника на фоні, м’який запах квітучої вишні — аромапалочки, які потрапили додому завдяки гаманцю іншої людини, тихе ревіння машин за вікном та ритмічний стук крапель по склу. Проведення часу було ідеальне у розумінні Рампо, адже його ніхто не чіпав, не ставив дурних запитань та не відволікав своїми пустими балачками. Це було то повечір'я, про який мрієш після робочого дня. Але зовсім неочікувано почувся дзвінок у двері. Гучний дзенькіт швидко розбив чарівну атмосферу, змушуючи хлопця роздратовано кутатися в плед і мріяти, що це був перший та останній раз, коли його потривожили. Але то трапилось знов! Комусь дуже кортіло потрапити саме в цю квартиру, в цей прекрасний час! Рампо вирішив почекати ще трохи, може це якийсь випадковий прохожий, що переплутав номера на дверях чи поверх. Знову дзвін. Він відкрив очі, повільно зліз зі стільця і пішов до коридору, волочучи за собою довгу ковдру. Цю ситуацію можна було б назвати комічною, якби детектив не хотів вбити пізнього гостя. Як він не перечепився через розкидані речі залишалося загадкою, бо будь-хто і двох кроків би не зробив.

Навіть не подивившись у вічко, Рампо одразу провернув ключі, які були вставлені в замок, і з розмахом відчинив двері, готовий розказати гостю усі можливі напрямки, окрім його квартири! Але слова так і не вилетіли. Він замер, кліпаючи активно очима, а то може побачив щось не те від яскравого світла на поверсі? Після обуреного "Так і будемо стояти?", вірилось у все, що відбувається, куди більше. Перед ним дійсно був Чюя, у своїй шляпці, темному пальті та з парасолькою в руках, з якої вже встигло достатньо накрапати на підлогу. Це було якесь певно диво, бо мафіозі виявились занадто зайнятими людьми й виловити час на себе майже не могли, що казати про час на інших. А зараз, після ситуації з гільдією і взагалі!

Накахара орієнтувався куди краще, тому зрозумів, що ввів людину в шоковий стан і вирішив взяти все у свої руки, поки інші з агентства, що жили поряд, випадково не застали парочку. На обличчі грала самовдоволена втомлена посмішка.

— У тебе ж є ключі, — через деякий час детектив все ж таки почав трохи думати головою і відходити, певно коли осягнув те, що на його поличці дійсно чужий головний убір, а на гачку верхній одяг, якого раніше не було, — ти їх не брав? Не планував заїжджати?

— Сьогодні скасували літак через непогоду, — Чюя трохи помовчав, — людина, з якою мала відбутися зустріч, не зміг добратися. Чесно сказати? Дістали.

Рампо був в курсі, що зараз у них повний завал справами у сфері налагодження відносин з іншими країнами, користуючись перемир’ям, тому не здивувався почутій інформації. Але також він був в курсі, який забитий графік, в минулий раз був впевнений, що то якийсь розіграш, адже людина не може стільки працювати! Через це радів ще більше зірваній роботі. І тому, що Чюя поважав його і не став вдаватися в подробиці, хто мав прилетіти, навіщо і коли конкретно. Чомусь інші думали, що очевидні дрібниці бувають комусь цікаві.

Він так і стояв в коридорі, поки гість пішов мити руки, трохи ще не вірячи в те, що відбувалось. Дуже імпонувала увага, яку готовий був приділяти Чюя. Звісно Рампо вважав себе найкращим, але сприймати такі жести все ще не міг як даність, хоча їх й було достатньо. Все-таки вся ця романтична бурда закінчувалась у нього останні роки на не захопливо вбитій коханці якогось багатія чи на вкраденій каблучці.

Чюя вийшов, зав’язуючи волосся, на ньому були чужі речі, бо детектив якось завірив, що все в цій квартирі вони можуть ділити при необхідності. Стримати почуття після довгої розлуки було важко. Рампо невпевнено підійшов ближче, а потім різко обійняв та зарився в руде волосся, повністю руйнуючи попередні старання зібрати пасмо. Він відчув, як його обхопили руками у відповідь.

Моментом хотілося насолоджуватися вічність. Але на то вони й моменти, що жахливо швидко закінчуються.

— Що ж ти в мене так вчепився? Декілька хвилин назад навіть двері відчиняти не хотів, — слова дражнили десь в районі шиї. Рампо у відповідь зміг промуркотіти тільки щось в дусі "замовкни", хоча насправді готовий був цілими днями слухати цей хриплий від цигарок голос, яким частіше говорилися куди більш брудні речі.

— Знайомий аромат, — Чюя підняв голову, заглядаючи в очі напроти.

— Та я насправді сподівався, що ти прийдеш, — Рампо закинув руку за голову, наче йому ніяково було про це говорити, — в газеті прочитав про погоду і подумав…