Work Text:
— Батькові вже краще, — запевнив Дилюк, стоячи на порозі маєтку та не дозволяючи нікому ввійти всередину.
— Правда?! — Барбара здивувалась і зраділа одночасно. — Дозволь на нього поглянути? Останнім часом йому ставало тільки гірше, тож це чудові новини! Можливо, йому варто призначити нове лікування.
Дилюк похитав головою.
— Він не хоче нікого бачити.
— Люку, тут стоїть питання його життя та здоров’я, а не бажання, — Джин була, як завжди, нудотно стурбована справами інших.
— Він. Не хоче. Нікого. Бачити, — просичав Дилюк і зачинив перед ними двері.
Візитерки лишилися перед маєтком у німому здивуванні. Це було не схоже на Дилюка. Він завжди дуже хвилювався щодо благополуччя Крепуса та був радий їхній допомозі, але чому зараз усе змінилося?
Кілька хвилин Люк стояв перед дверима, відчуваючи лише напад злості. І чого вони взагалі лізуть, куди не просять? Якщо він сказав, що все добре, значить, так і було. Нарешті він зміг відновити дихання та рушив на кухню. Аделінду та решту прислуги було відправлено відправлено у відпустку на невідомий термін, оскільки наявність інших людей у домі його дратувала, тож зараз він займався хатніми справами самотужки. Дилюк заварив міцного чаю та поставив на тацю заварник і дві чашки.
Він завжди любив чаювати з батьком. У його дитинстві Аделінда готувала їм до чаю щось смачненьке, і вони втрьох із Кайєю та татом сиділи за столом, насолоджувалися компанією один одного та розповідали щось цікаве. Здебільшого Крепус розповідав, а дітлахи уважно слухали.
Тепер усе було зовсім не так. Кайя давно не жив із ними, Крепус тяжко хворів, а історії батькові тепер розповідав Люк. Але це нічого, навіть так, Дилюк був щасливий проводити час із татом.
— Тату, я нікого не пустив, як ти й просив. Вони були такі настирливі, що аж нудить. Пробач, що я так довго, — люк із посмішкою зайшов до кімнати Крепуса і поставив тацю на столик біля ліжка. — Як ти почуваєшся?
Чоловік не відповів, але Дилюка це не сильно хвилювало. Він сів поряд із батьком і поцілував його в чоло.
— Я радий, що тобі більше не стає гірше. Тобі більше не буде погано, більше нічого не болітиме… Це так добре, тату. Це так добре, що ми можемо далі безтурботно жити разом.
Дилюк ніжно посміхнувся батькові та налив чаю в одну з чашок. Він обережно подмухав на гарячий напій і підніс до чужих губ. Уже синіх і нерухомих.
— Обережно, гаряче, — він посміхнувся, вливаючи рідину в чужий рот.
Частина чаю полилася на одяг та постіль чоловіка. Дилюк насупився і похитав головою.
— Тато, потрібно бути охайніше. Виходить нечесно, що ти мене завжди за це сварив, а тепер сам забруднився отак.
Люк узяв з таці серветку та бережно витер усе, що пролилрся.
— Але це нічого, ти хворів, тож я не буду на тебе сваритися. Але будь обережнішим надалі, ти можеш так отримати опіки.
Дилюк налив чай у другу чашку і зробив ковток самостійно. Нерухомий блідий Крепус на ліжку продовжував мовчати, жодним чином не реагуючи на все, що відбувається навколо. Це абсолютно не бентежило його сина, який почувався щасливо, адже батькові тепер не буде гірше. Тепер усе буде добре. Майже як раніше. Майже як завжди.
Він напоїв чоловіка чаєм, наскільки це можна було так назвати, і заліз до нього під ковдру, обіймаючи та притискаючи до себе. Безвільне тіло навалилося на Дилюка, а той лише посміхнувся щасливіше.
— Ти теж за мною скучав, тату? Я думав, що зараз саме час для обіднього сну, але якщо ти наполягаєш…
Дилюк скинув із них обох ковдру і посміхнувся ще ширше. Він ще ніколи не почувався таким потрібним своєму батькові. Це чи не найкращий час у його житті! Люк розстібнув батькову сорочку і припав губами до його синюватої шкіри. Він цілував кожен сантиметр його тіла, лишаючи гарячі мітки на крижаній шкірі. Його руки ніжно досліджували нерухоме тіло, стискаючи батькові боки, пестячи його соски. Він хотів, щоб Крепусу було так само приємно, як і йому зараз.
О, Дилюку було неймовірно приємно. Його ерегований член уже впирався в тканину його штанів, напинаючи її. Він потерся об батькову ногу і застогнав, закотивши очі.
— О Архонти, тату, не дражнися, — заскиглив він, цілуючи чужу шию.
Дилюк розстібнув штани чоловіка і вхопив рукою його член і почав ніжно його потирати. Він то торкався його лише кінчиками пальців, то повністю брав долонею, розраховуючи подражнити чоловіка. Але зрештою сам же і заскиглив.
— Тату… Тату, я не можу більше, можна я?.. можна?..
Замість відповіді він отримав лише мовчання. Сприйнявши його за згоду, із тихим стогоном Люк стягнув із себе штани. Він потерся членом об холодне тіло й закотив очі. Як це було приємно. Його батько був таким гарячим, але, звісно, лише фігурально. Він вже не міг триматися. Він мав відчути ще більше прямо зараз.
Дилюк прикусив нижню губу і, притримуючи свій член, штовхнувся всередину свого батька. Довгий, повний насолоди стогін наповнив кімнату. Усе його тіло тремтіло від збудження та бажання. Не стримуючи себе, він почав рухатися, штовхатися усередині свого батька. Його дії були хаотичними, швидкими, серце калатало зі скаженою швидкістю, дихання було нерівним, перед очима все пливло. Як же добре він зараз почувався.
— Архонти, тату-у-у-у, — заскавучав Люк, намагаючись ще пришвидшитися.
Він хаотично рухав руками по чужому тілу, нервово осипаючи його поцілунками. Він сподівався, що його батькові так само добре зараз, як і йому. Він був готовий робити це вічно, він хотів, щоб це тривало вічно.
— Тату… Тату, я зараз… — Дилюк не договорив.
Він замружився і завмер. Його всього трусило від насолоди й задоволення. Відчуття власної гарячої сперми контрастувало з холодним тілом, у яке він щойно кінчив. Люк застогнав і безсило ліг зверху на батька, не поспішаючи витягати з нього свій член. Його гарячі губи торкнулися холодних Крепусових. Він почувався надзвичайно щасливим, допоки під ним продовжував нерухомо лежати труп його власного батька.