Work Text:
— Гей, привіт. Вибач, що турбую, — Тоні знервовано видихнув у слухавку. — Ти не міг би мене забрати, будь ласка, з лікарні?
— Що сталося? — з динаміка почувся стурбований голос. — Я зараз буду. Ти в якій?
— У травматології, недалеко від тебе.
— Чекай, уже їду.
Тоні хотів сказати ще щось, але Ноа вже поклав слухавку. Хлопцеві лишилося лише зітхнути і терпляче чекати в коридорі лікарні. Він би пішов і сам — не отримав жодних травм, які б йому дійсно сильно заважали. Просто йти було нікуди. Ні, чисто технічно, він міг повернутися до винайманої квартири, але перетинатися сьогодні з Максом було небезпечно. Про те, щоб приїхати до батьків, навіть не йшлося. У такому вигляді? Зі зламаним носом, з розбитою бровою, синцями по всьому тілу, в тому числі — з величезним на вилиці. Ні, мати збожеволіла б, а батько… Дідько навіть знає, як би відреагував батько. Можливо, узагалі вбив би Макса до бісової матері.
— Агов, як ти? — Ноа швидким кроком наблизився до Ентоні, роздивляючись його травми. — Серйозні ушкодження є? Як це взагалі сталося?
Тоні широко всміхнувся, показуючи свої білосніжні зуби, але швидко прибрав посмішку з лиця і злегка скривився — вилиця боліла. Тим не менш, говорив він досить життєствердно.
— Та, усе добре, скоро знову буду в нормі, — запевнив він. — Мені просто потрібна компанія зараз. І…можливо, де переночувати.
— Знову Макс? — Ноа насупився, а Тоні потупив очі в підлогу й кивнув. — Залишайся у мене, скільки потрібно.
— Дякую! — Ентоні аж засяяв. — Я не напружуватиму тебе, обіцяю. І тільки-но зійдуть синці — знайду роботу і зʼїду, чесно.
Ноа вигнув брову. Здивовано, але це було приємне здивування.
— Ти вирішив порвати з ним?
— Угу. Я втомився, що він мене ні у що не ставить. І від побоїв теж…
Ноа гмикнув. Він сподівався, що це дійсно так — Тоні піде і більше ніколи не повернеться. Він кивнув головою, запрошуючи хлопця поїхати звідси. Лікарні не подобалися нікому.
У машині на них чекала кава і два бургери. Ентоні вдячно витріщився на свого друга. Він ніби знав, що юнак сьогодні нічого не їв. Хоча це ж було досить логічно: дванадцята дня, Тоні подзвонив об одинадцятій, у лікарні він був щонайменше годину, а ще до того невідомо скільки сварився з Максом. Коли ж би він поїв?
Тоні коротко дякує і вгризається зубами в бургер. От зараз він почувається щасливим. І взагалі нічого неважливо. Макс, пошук роботи, те, що він напружує свого друга, травми, всі речі, які лишилися на винайманій квартирі. Зараз існує тільки він сам і смачна їжа. Більше не потрібно.
Ноа легко всміхається, спостерігаючи за цим. Він радий допомогти хоч чимось. У грудях неприємно щемить, але він ігнорує це. Ні, зараз він не може нічого сказати Тоні, це буде неправильно і нечесно. Він не хоче, щоб хлопець прийняв його почуття з вдячності чи з відчуття провини.
— То ти мені таки розкажеш, що між вами відбулося? — Ноа намагається відволікти себе ж від власних думок.
— Ну, Макс втовкмачив собі в голову, що я зраджую йому з тобою, — пробурмотів Ентоні, не припиняючи жувати. — Вирішив, що синці, які лишилися після нього — це синцілунки від тебе після нашої вчорашньої зустрічі. Я ще, мовляв, пізно вчора прийшов, щоб сліди злочину йому на очі не потрапили.
Ноа клацнув язиком. Макс йому ніколи не подобався. Його ставлення до Тоні… Це чудове ніжне створіння заслуговувало всієї любові на світі, але чомусь раз по раз поверталося до такого виродка, як Макс.
— Давай подамо на нього в поліцію?
— Ні! — Ентоні перелякано витріщився на свого друга і захитав головою. — Ти що, він же мене тоді взагалі вбʼє. І тебе заразом. Ні, ні, хай іде собі до біса.
Ноа лише безпомічно зітхнув. Це вже в будь-якому разі краще за те, якби Тоні залишався зі своїм тираном.
Наступні кілька днів телефон Ентоні розривався від дзвінків та повідомлень.
«Ти де?»
«Тоні, любий, я переживаю».
«Із тобою все гаразд? Скажи мені хоч щось, будь ласка».
«Знову вештаєшся хуй зна де?»
«Ти, бісова хвойдо, я знаю, що ти прямо зараз підставляєш зад своєму дружку. Негайно повертайся додому, інакше я тебе знайду і притягну силою».
«Пробач, любий, я погарячкував. Я дійсно дуже нервуюся. Не мовчи».
«Я приготую на вечерю щось смачненьке, повертайся, будь ласка».
«Чи, може, хочеш, сходимо до ресторану?»
«Маленький виблядку, тобі не жити, коли я тебе знайду, краще готуй собі труну».
Тоні хотілося зникнути. Просто розчинитися у повітрі, ніби його ніколи й не існувало. І телефон він вимкнути не міг, бо якщо не додзвониться мати — буде гірше. Що він їй скаже? «Вибач, мам, тобі довелося шукати мене по всіх моргах, бо я втік від свого хлопця і вимкнув телефон»? Чи подзвонить зараз і скаже: «Ти знаєш, я маю зникнути на певний час, але ти не хвилюйся, зі мною все гаразд»? Та в неї ж серце стане. Тому Тоні просто лежав і дивився у стелю, відчуваючи, як ліжко під ним вібрує щосекунди.
Ноа віддав хлопцеві своє ліжко, а сам влаштувався на дивані у вітальні. Через це Тоні почувався ще більш незручно, але Ноа ледве не образився, коли той спробував вмоститися на диванчику, тож довелося погодитися на ліжко.
— Я сьогодні на роботі допізна, не сумуй тут. Холодильник повний, якщо щось треба буде — пиши. І, може, сходи розвіятися? Ти вже кілька днів не виходив із квартири.
— Угу, — видихнув Ентоні і повернувся до друга. — Ноа… Я ж усе правильно роблю? Може, він дійсно просто погарячкував?
— Ти все робиш правильно, — зітхнув у відповідь Ноа.
Хлопець усе ж вирішив дослухатися до чужої поради вийти на вулицю. Усе ж, свіже повітря могло допомогти вгамувати думки в голові та трохи розслабитися. До того ж, зовсім недалеко від квартири Ноа знаходився парк зі ставком. Спостереження за качечками завжди було своєрідним способом медитації для Тоні.
Швидко накинувши на себе футболку й шорти, він подумав, що все ж непогано, що Ноа витяг його пройтися по магазинах і купити трохи нових речей. Ентоні спустився на перший поверх і, вийшовши на вулицю, глибоко вдихнув свіже повітря. Та не встиг він пройти і сотні метрів, як віддалік побачив знайому фігуру. Удача йому сьогодні вирішила не посміхатися. Сподіваючися, що Макс його не помітив, Ентоні розвернувся на пʼятах і швидким кроком рушив у протилежний бік.
— Тоні? Тоні, трясця твоїй матері! — залунало за спиною, і хлопець зірвався на біг.
— Блять, блять, блять, якого хуя ти тут робиш, — бурмотів він собі під носа, доки намагався відчинити двері підʼїзду.
Забігши до будівлі, юнак сподівався, що Макс не встиг забігти за ним слідом, але швидкі кроки позаду нього свідчили про протилежне. Під самими дверима квартири, Макс міцно вхопив його за руку, якою він тримав ключі, розвернув до себе і, попри всі очікування Тоні, міцно обійняв, притискаючи до себе. Притискаючи Ентоні щокою до своїх грудей, він зарився носом у його волосся.
— Дурнику, я так за тебе хвилювався. Де ти був, чому ти не відповідав на мої дзвінки? — Макс говорив так ласкаво і так ніжно притискав до себе хлопця, що Тоні почав потроху розслаблятися. Він відчув обережний поцілунок у маківку і легке погладжування по спині. — Чому ж ти не сказав, що все, що я собі надумав — неправда? Ти ж знаєш, я іноді гарячкую.
— Але ж ти мене навіть не намагався почути, — тихо пробурмотів Ентоні, відчуваючи, як всередині змагалися раціональність, яка кричала про те, що треба бігти якнайдалі, і закоханість, яка була готова розірвати хлопчаче серце на шматки просто через те, що Макс зараз був поряд. Хіба ж не це любов — знайти попри все і бути поряд?
— Ну-ну, малюче, пробач, — він продовжував заспокійливо гладити хлопця по спині й міцно притискати до себе. Так, що Тоні навіть повірив у те, що в цих обіймах йому безпечно. — Пробач мені, я дуже погано вчинив. Моє сонечко, мій найкращий хлопчик… Повернемося додому, га? Я приготую тобі лазанью і подивимося щось разом, хочеш?
Ентоні мовчав кілька хвилин. А потім шморгнув носом і ствердно кивнув.
— Тільки мені потрібно забрати деякі речі.
— Звісно, любий. Що це за місце взагалі? Ти орендував нову квартиру?
— Ні, це Ноа…
Макс одразу спохмурнів, але нічого не сказав. Щойно вони увійшли до квартири, Тоні рушив до спальні.
— Ти спав із ним, — Макс навіть не питав, він констатував факт.
— Що? Я… Ні, Ноа спав у вітальні, на дивані, поки я тут. Я б ніколи не ліг у ліжко з кимось іншим, любий, я б нізащо… — Тоні благально витріщився на Макса.
— Доведи.
Від його льодяного тону спиною побігли мурашки. Ентоні вкляк серед кімнати, розгублено дивлячись на свого партнера.
— Я… Як?
— Роздягайся, — одразу за цим брязнула пряжка на ремені Макса, і у Тоні всередині все скрутило.
— Любий, будь ласка, у мене ще досі все болить, я…
Максів погляд був до того холодним і не терпів жодних відмов, що Тоні довелося швидко стягнути з себе весь одяг, аби не напроситися на більші неприємності. Один погляд — і він уже лежав на ліжку животом донизу. Усередині все стискалося й переверталося. Він так сильно не хотів, щоб Макс думав, що він здатен на зраду, але ніколи не знав, як же це зрештою довести.
Сильно церемонитися Макс не збирався. Він плюнув на анус Тоні, трохи розмазав слину пальцем, і на цьому всю підготовку було завершено. Його зараз не надто турбувало, чи буде хлопцеві боляче, та й що він взагалі відчуває. Однією долонею він вхопив обидві руки Ентоні за запʼястки, відтягуючи на себе, другою притримував свій член, намагаючись проштовхнути його всередину.
Тоні зціпив зуби і тихо заскавчав. Було боляче. Замість того, щоб розслабитись, він лише сильніше стискався натомість, і ставало ще гірше. Без змазки член входив дуже важко, кожної секунди приносячи біль.
— Любий, зупинися, мені боляче, — тихо схлипнув Ентоні, але чи то був проігнорований, чи то його і зовсім не почули.
Врешті Максу набридло так довго вовтузитися, тож він вхопив хлопця за стегно і різко смикнув на себе, так само різко штовхаючися всередину. Тоні скрикнув, а очі наповнилися слізьми.
— Блять! Припини, будь ласка, будь ласка… Болить, — хлопець розумів, що це не допоможе й не зупинить Макса, але не полишав надії.
Натомість Макс запхав два пальця тому в рот, змушуючи замовкнути. Благання змінилися на незвʼязне мичання й скигління, доки Макс нарешті починав рухатися. Друга рука стискала стегно Тоні, рухаючи його назустріч собі. Усім тілом він навалився на Ентоні, дихаючи тому на вухо та іноді дозволяючи собі стогони, сповнені задоволення.
— Блять… як же… у тобі… добре, — видихав він на кожному поштовху, перш ніж на кілька секунд завмерти.
Коли Макс нарешті витяг із хлопця свій член, на ліжко крапнуло кілька крапель сперми, змішаної з кровʼю. Тоні дрібно тремтів і схлипував.
— Пробач, — заблагав він, коли все скінчилося. — Пробач мені, що змусив подумати, ніби я тобі можу зраджувати…
— Ну-ну, мій хороший, — Макс пригорнув його до себе, легенько погойдуючи і погладжуючи по голові. — Усе добре, я тобі вірю. Вірю, моє сонечко.
— Поїдемо додому? Я більше не дам приводів сумніватися. Обіцяю.
Того ж вечора, знайшовши у квартирі лише брудну постіль замість Тоні, Ноа навідався до Макса.
— Ти, суко, я тобі зараз усі кістки переламаю! Де Тоні? Де, бляха, Тоні?!
— Ноа? Ноа, що ти робиш?! — переляканий Тоні вибіг у коридор і поспішив стати між Максом та Ноа, аби не дати їм розвʼязати бійку. На його щоці красувався свіжий синець, на губі ще не до кінця запеклася кров, у очах стояли сльози. — Я ж написав тобі, що я повертаюся…
— Знову? Знаєш, Тоні, про допомогу можеш більше не просити. Я бачу, вона тобі насправді не потрібна, — Ноа з важким серцем розвернувся у бік сходів.
— Я думаю, нам краще більше не спілкуватися…