Фокін Вітольд Павлович

Вітольд Павлович Фокін
Вітольд Павлович Фокін
1-й Прем'єр-міністр України
23 жовтня 1990 — 1 жовтня 1992
Президент	Леонід Кравчук
Попередник	Масол Віталій Андрійович (як Голова РМ УРСР)
Наступник	Валентин Симоненко
Народився	25 жовтня 1932(1932-10-25) (92 роки) с. Новомиколаївка, Запорізька область, Українська СРР
Відомий як	політик
Місце роботи	Донбасантрацит
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	росіянин
Alma mater	НТУ ДП
Політична партія	Комуністична партія Української РСР і КПРС
У шлюбі з	Фокіна Таміла Григорівна
Діти	Фокін Ігор Вітольдович, Замалдінова (Фокіна) Наталія Вітольдівна
Рідня	Маша Фокіна
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Ювілейна медаль «25 років незалежності України» Нагрудний знак «Шахтарська слава» Нагрудний знак «Шахтарська слава» Нагрудний знак «Шахтарська слава» Знак «Шахтарська доблесть» Знак «Шахтарська доблесть» Знак «Шахтарська доблесть»
Премії
Підпис	[[Зображення:|128px]]
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Фо́кін Віто́льд Па́влович (нар. 25 жовтня 1932(19321025), с. Новомиколаївка, тодішня Дніпропетровська область, нині Запорізька область, Українська СРР) — український радянський державний діяч, Прем'єр-міністр України (23 жовтня 1990 — 1 жовтня 1992). Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань. Народний депутат України 1-го скликання (у 1991—1994 роках). Член Ревізійної комісії КПУ в 1976—1981 роках. Член ЦК КПУ в 1981—1991 роках. Член ЦК КПРС у 1990—1991 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання (у 1988—1989 роках). Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках. Кандидат технічних наук, професор.

Біографія

Ранні роки

Вітольд Фокін народився 25 жовтня 1932 року в с. Новомиколаївка, в родині учителів. 1954 року закінчив гірничий факультет Дніпропетровського гірничого інституту за спеціальністю «розробка родовищ корисних копалин» й дістав призначення на шахти Луганщини. Із серпня 1954 по серпень 1963 року працював помічником начальника та начальником дільниці на шахті «Центральна-Боківська» (1954—1957), заступником головного інженера та головним інженером шахти № 32—32 біс, начальником шахтоуправління № 32 тресту «Боковоантрацит» (1957—1963) у місті Боково-Антрацит Луганської області. Член КПРС з 1967 року.

Від серпня 1963 до вересня 1971 року працював заступником начальника комбінату «Донбасантрацит» у Красному Лучі, керуючим тресту «Первомайськвугілля» в Первомайську, головним інженером комбінату «Ворошиловградвугілля» в Стаханові, начальником комбінату «Свердловантрацит» у Свердловську Ворошиловоградської області (нині Довжанськ Луганської області).

У 1971 році направлений на роботу до Держплану УРСР: начальник відділу (1971—1972), заступник голови (1972—1979), перший заступник голови (1979—1987), заступник голови Ради міністрів — голова Держплану УРСР (21 липня 1987 — серпень 1990), заступник голови Ради міністрів — голова Державного комітету УРСР з економіки (серпень 1990 — жовтень 1990).

Прем'єр-міністр України

23 жовтня 1990 року на Вітольда Фокіна було покладено виконання обов'язків голови Ради Міністрів України. 14 листопада того ж року був затверджений на цій посаді. З 18 квітня 1991 року — прем'єр-міністр УРСР. Отримував пропозицію від Михайла Горбачова очолити уряд СРСР, але відмовився. З 24 серпня 1991 року по 1 жовтня 1992 року — прем'єр-міністр України. У часи прем'єрства Фокіна країна перебувала в гострій економічній кризі. 8 грудня 1991 року разом із президентом України Леонідом Кравчуком від імені України підписав Біловезькі угоди про ліквідацію СРСР. Після смерті Геннадія Бурбуліса 19 червня 2022 року Вітольд Фокін залишився останнім живим підписантом угод.

Вітольд Фокін (крайній ліворуч) під час підписання Біловезьких угод

Фокін — один із тих, хто підписав Угоду урядів Білорусі, Росії та України про впровадження узгодженої економічної політики. У цьому документі передбачалося проведення скоординованих реформ із послідовним упровадженням ринкових механізмів, продумана трансформація форм власності, забезпечення вільного підприємництва. Було, зокрема, записано: «… підприємці трьох країн будуть утримуватися від заподіяння шкоди один одному». У цьому документі містилася домовленість — будувати економічні відносини на базі чинної грошової одиниці — карбованця (рубля), а перехід, у перспективі, на національну валюту вимагав попереднього сповіщення. Голови урядів зобов'язувалися проводити політику обмеження грошової емісії, упроваджувати механізми ефективного контролю над грошовою масою, удосконалювати систему взаємозаліків, проводити узгоджену політику скорочення дефіциту бюджетів, координувати ставки податку на додану вартість.

З 1991 року Фокін на громадській роботі: депутат Верховної Ради СРСР 12-го скликання від Лисичанського територіального округу Луганської області, народний депутат Верховної Ради України 12-го (1-го) скликання (1991—1994 рр.) від Дарницького виборчого округу № 6 міста Києва. У групи та фракції не входив.

Після прем'єрства

З 1993 року обіймав посаду наукового співробітника Інституту світової економіки та міжнародних відносин. Президент Міжнародного Фонду гуманітарних і економічних зв'язків України з Російською Федерацією, член Вищої економічної Ради при Президенті України (1997—2001). З 1999 року президент Луганського земляцтва в м. Києві (зараз — Почесний Президент).

Перший заступник глави української делегації в ТКГ (з 18 серпня 2020 року). На цій посаді відзначився участю в спробах легалізації російсько-терористичних формувань на окупованій території Донбасу, за що був занесений до бази Центру Миротворець.

30 вересня 2020 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ щодо виведення Вітольда Фокіна зі складу делегації України в Тристоронній контактній групі з ситуації на Донбасі та звільнив його від обов'язків першого заступника голови делегації.

27 березня 2022 року, під час повномасштабного вторгнення РФ, одна з російських ракет влучила в будинок Фокіна. Сам Фокін не постраждав, тому що був на той момент у Молдові.

Родина

• Дружина Таміла Григорівна Фокіна (померла в 2023 році)
• Син — Ігор, колишній заступник голови правління СП «Девон», ведучий проєктів Україно-дагестанських економічно-гуманітарних відносин, а також займається банковсько-фінансовою інвестиційною діяльністю, крім того, невизнаний поет.
  • Онука Марія (6 березня 1986) — співачка.
• Дочка Наталія Вітольдівна.
  • Онук — Олег Ігорович Замалдінов. Має бізнес у галузі страхування та автомобільного транспорту. Співзасновник компаній Autoguard, RZ-Rentals, SEOrent.
    • Правнук — Олексій Олегович Замалдінов — програміст, працює в авіакомпанії Sky-up.

Скандальні політичні заяви

• Після призначення в ТГК, заявив, що Росія змушена була забрати Крим, оскільки його б забрали американці.
• Свою посаду в ТГК, за даними ЗМІ, Вітольд Фокін отримав завдяки внучці Марії, яка товаришує з Андрієм Єрмаком.
• Стосовно війни з Росією на Донбасі Фокін 29 вересня 2020 на засіданні комітету Верховної Ради з державного будівництва заявив, що «не бачить ніякого підтвердження того, що там ведеться війна між Україною та Росією». Тоді ж він заявив, що «на Донбасі слід провести місцеві вибори, оголосити загальну амністію, тому що вона “деморалізує супротивника”», на що Голова Офісу президента України Андрій Єрмак заявив, що перший заступник голови делегації України в ТКГ Вітольд Фокін має піти з Тристоронньої контактної групи, а міністр внутрішніх справ Арсен Аваков закликав відправити першого заступника голови делегації України в ТКГ Вітольда Фокіна «знову на пенсію».
• Після того як Вітольд Фокін в публічному середовищі зауважив, що існує потреба в наданні особливого статусу не тільки окупованій частині території України, а й для всієї території Донецької та Луганської областей, інформація стосовно нього була внесена до бази Українського волонтерського сайту «Миротворець» 31 серпня 2020 року.

Цікаві факти

• В. П. Фокін зробив віршовий переказ-переклад поеми О. С. Пушкіна «Руслан і Людмила» українською мовою; він вийшов у харківському видавництві «Фоліо».
• Входить до сотні довгожителів — нині живих очільників держав.

Державні нагороди

• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (25 жовтня 2012) — за визначний особистий внесок у державне будівництво, багаторічну громадську діяльність та з нагоди 80-річчя від дня народження
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (22 жовтня 2002) — за визначні особисті заслуги перед Україною в галузі державного будівництва, багаторічну сумлінну працю
• Два ордени Трудового Червоного Прапора, орден «Знак Пошани» (СРСР)
• повний кавалер знаку «Шахтарська слава»
• повний кавалер знаку «Шахтарська доблесть»
• Лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).

Посилання

• Фокін Вітольд Павлович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»

Джерела

• Головко В. Фокін Вітольд Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 310. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Витольд Фокин: Мне, мужчине, стыдно в этом признаться, но когда Крым аннексировали, я плакал, как ребенок. Интервью 2016 года. Части I—VI. 7 сентября, 2016
• Витольд Фокин: Когда Лебедю удалось мира в Чечне добиться, Березовский в соплях к нему прибежал: «Ты что, охренел? Какую войнушку нам поломал!» Фрагмент интервью 2016 года. 5 сентября, 2016
• Фокин: В Беловежской Пуще Бурбулису я сказал: «Зачем Ельцина спаиваете?», а он: «Ты что, не видишь? — он сам этого хочет». Ударил ли я его? Можно сказать и так
• За інформацією Урядового порталу
• Руслан і Людмила

Література

• Л. В. Губерський. Фокін Вітольд Павлович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• В. Головко. Фокін Вітольд Павлович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.750 ISBN 978-966-611-818-2